— Можна? — спитала Марі, показавши на руку Ленґдона.

— О, дякую, — Ленґдон простягнув їй порожню чашку з-під кави.

Вона глянула на нього здивовано.

— Я мала на увазі те, що у вашій другій руці, містере Ленґдон.

Ленґдон подивився на свою руку і збагнув, що тримає Соньєрів папірус. Він знову витяг його з криптекса, сподіваючись побачити там щось, чого раніше не помітив.

— Звичайно, пробачте.

Марі взяла аркуш і всміхнулась.

— Я знаю одного чоловіка з банку в Парижі, який, мабуть, дуже прагне повернути цю скриньку назад до сейфа. Андре Берне був Жакові близьким другом, Жак йому повністю довіряв. Андре зробив би все на світі, щоб зберегти те, що довірив йому Жак.

«І навіть убив би мене», — подумав Ленґдон, але вирішив не зізнаватися, що, мабуть, зламав бідоласі ніс. Подумавши про Париж, він раптом згадав про трьох сенешалів, яких убили попередньої ночі.

— А як тепер Пріорат? Що з ним буде?

— Коліщатка вже закрутилися, містере Ленґдон. Братство протрималося не одне століття. Витримає й цього разу. Завжди є люди, готові перейти на вищий щабель і все налагодити знову.

Увесь вечір Ленґдон підозрював, що бабуся Софі тісно пов’язана з Пріоратом. Зрештою, серед членів братства завжди були жінки. Четверо великих магістрів були жінками. Сенешалями традиційно ставали чоловіки, однак жінки займали в Пріораті почесніше становище і могли піднятися до найвищого посту практично з будь-якого рівня.

Ленґдон подумав про Лі Тібінґа і Вестмінстерське абатство. Здавалося, це все було хтозна-коли.

— Скажіть, а Церква переконувала вашого чоловіка не оприлюднювати документів Санґріл, коли настане кінець днів?

— О Господи, звісно ні. Кінець днів — це вигадка божевільних параноїків. У доктрині Пріорату нічого не сказано про те, коли таємницю Ґрааля належить розкрити. Насправді Пріорат завжди вважав, що її взагалі не треба розкривати.

Взагалі? — Ленґдон був вражений.

— Людська душа прагне таємниці і чуда, а не самого Ґрааля. Краса Ґрааля криється в його ефемерній сутності. — Марі Шовель подивилась на шпилі каплиці. — Для когось Ґрааль — це чаша, що дасть їм вічне життя. Для інших — пошук утрачених документів і невідомої історії. Але для більшості, як я підозрюю, Святий Ґрааль — це просто висока ідея... прекрасний недосяжний скарб, що навіть серед теперішнього хаосу дає нам натхнення.

— Але ж якщо документи Санґріл ніколи не оприлюднять, то історію Марії Магдалини буде втрачено, — сказав Ленґдон.

— Та невже? Подивіться навколо. Її історія — у мистецтві, музиці, книжках. І з кожним днем дедалі більше. Маятник коливається. Ми вже помалу усвідомлюємо, чим може обернутися для нас зло, скоєне в далекому минулому... і що годі вже руйнувати. Ми відчуваємо потребу відродити священну жіночність. — Вона помовчала. — Ви, здається, сказали, що пишете книжку про символи священної жіночності?

— Так.