Розділ 100

Вони зайшли в їдальню й принесли з собою порив вітру, від якого затріпотіли вогники свічок і пальника, що на ньому нагрівалося столове срібло. Старлінг бачила їдальню тільки мимохідь і тепер милувалася перетвореннями в приміщенні. Кімната стала світлою та затишною. Світло від свічок грало у високих кришталевих бокалах, що стояли біля тарілок на кремових серветках, а широкий простір стільниці зменшився до інтимних розмірів за рахунок великого букету, який затуляв мало не половину стола.

В останній момент доктор Лектер дістав із теплої посудини столове срібло, і коли Старлінг торкнулася прибору, то відчула, що руків’я ножа пашить гарячковим жаром.

Доктор Лектер розлив у келихи вино й подав Старлінг на закуску невеличкий amuse-gueule[157] — єдину устрицю з річки Белон зі шматочком ковбаси, а тоді присів на своє місце з винним бокалом, аби насолодитися виглядом Кларіс за святковим столом.

Він точно вгадав висоту підсвічників. Вогники вигідно підсвічували її декольте, і не було потреби стежити за рухами, щоб не обпалити рукави.

— Що в нас на вечерю?

Лектер притис до губів палець:

— Ніколи того не питай, не псуй сюрприз.

Вони говорили про заточку воронячого пір’я та ефект, який вона справляє на голос клавесина, і на секунду Старлінг пригадала ворону, що колись давно грабувала робочий візочок матері на мотельному балконі. Вона відсторонено постановила, що цей спогад не має заважати такому чудовому дозвіллю, і силою волі відігнала його геть.

— Зголодніла?

— Так!

— Тоді берімося до першої страви.