Розділ 101

Суфле й бокали з «шато-дʼІкем» перед каміном у вітальні, готова кава стоїть на маленькому столику біля ліктя Старлінг.

У золотистому вині виграють відблиски багаття, аромат переважає над насиченими півтонами від поліна, що горить у каміні.

Вони говорили про чашки та час, про панування ентропії.

— Тож я дійшов думки, — розповідав доктор Лектер, — що в цьому світі має знайтися місце для Міші, для неї має звільнитися почесне місце, і я вирішив, Кларіс, що це найліпше у світі місце належить тобі.

Світло від каміна не так вигідно підкреслювало її декольте, як вогники свічок, але відблиски багаття дивовижно мінилися на високих вилицях. Старлінг на хвильку замислилась і потім сказала:

— Дозвольте дещо запитати у вас, докторе Лектер. Якщо найкраще місце у світі призначене для Міші, і я не збираюся з цим сперечатися, то чим погане ваше власне місце? Пожилець у нього гідний, і я знаю, що ви б ніколи й ні в чому не відмовили Міші. Ми з нею могли б стати сестрами. І якщо, як ви кажете, у мені знайшлося місце для батька, то невже у вас не стане вільного простору для неї?

Доктор Лектер видавався задоволеним — чи то ідеєю Старлінг, чи то її винахідливістю — важко визначити. Може, він відчув легке занепокоєння, що перестарався зі своїми гіпнотичними прийомами.

Старлінг поставила бокал на стіл, а тоді скинула долі кавову чашку, і та розбилася об кам’яну плиту перед каміном. Кларіс навіть не поглянула вниз.

Доктор Лектер дивився на уламки, що непорушно лежали на підлозі.

— На мою думку, ви не мусите дійти цього рішення просто тут і зараз, — сказала Старлінг.

Її очі й коштовне каміння в підвісках зблискували у світлі вогню. З каміна вирвалося зітхання, тепло зігріло шкіру крізь сукню, і в пам’яті Старлінг виринув далекий спогад: колись давно доктор Лектер запитав у сенаторки Мартін, чи годувала вона свою доньку грудьми. У неприродному спокої Старлінг з’явився сяйний рух: на мить численні вікна в її свідомості вишикувались одне за одним, і в цьому тунелі вона змогла вийти за рамки власного досвіду. Вона промовила:

— Ганнібале Лектер, мати годувала тебе грудьми?

— Так.

— Ти ніколи не відчував, що мусиш поступитися материнською груддю Міші? Не відчував, що мусиш віддати їй це місце?

Пауза.

— Не пригадую, Кларіс. Якщо я мусив поступитися, то зробив це з радістю.

Кларіс Старлінг опустила руку в глибоке декольте сукні й оголила одну грудь. Від холоду сосок одразу набряк.

— Цією груддю ти не муситимеш ні з ким ділитися, — сказала вона.

Невідривно дивлячись доктору у вічі, вона запустила вказівний палець у рот, дістала краплину теплого «шато-дʼІкем» і провела пальцем по груді — на соску, мов золотистий кабошон, зависла густа солодка крапля, що тремтіла в такт із її диханням.