Розділ 99

Старлінг прокинулася під тихі звуки камерної музики й приємні аромати їжі. Вона почувалася на диво бадьорою та дуже голодною. Легкий стук у двері, і в кімнату зайшов доктор Лектер у чорних штанях, білій сорочці й краватці-аскот. У руках він ніс довгий портплед і чашку гарячого капучино.

— Як тобі спалося?

— Чудово, дякую.

— Шеф-кухар просить передати, що вечерю буде подано за півтори години. Коктейлі — за годину, не заперечуєш? Я подумав, що тобі має дещо сподобатися — якщо пристане за розміром.

Він повісив портплед у шафу й пішов, не промовивши більше ані слова.

Вона не зазирала до шафи, доки не прийняла довгу ванну, а коли поглянула, то була дуже задоволена. Довга вечірня сукня з кремового шовку, з вузьким, проте глибоким декольте та елегантним жакетом, вишитим бісером.

На комоді вона знайшла пару сережок із підвісками, інкрустованими неогранованими смарагдами. Попри необроблену поверхню, камені сяяли вогнем.

Проблем із зачіскою у Старлінг ніколи не було. З фізичної точки зору в цьому одязі їй було дуже зручно. Хоч вона й не звикла до подібних шат, довго роздивлятися себе в дзеркалі не стала, тільки перевірила, чи все сидить як належить.

Німець-домовласник збудував собі величезні каміни. У вітальні, куди зайшла Старлінг, горіло чимале поліно. Під шепіт шовку вона наблизилася до багаття.

З кутка лунають звуки клавесина. За інструментом сидить доктор Лектер у білій краватці.

Він поглянув угору, побачив Кларіс, і подих став йому в горлі. Руки також зупинилися, пальці широко розвелися над клавішами. Звуки клавесина швидко замовкають, і раптом у вітальні запала тиша. Обом було чутно, як Лектер зробив наступний вдих.

Біля каміна на них чекали два бокали. Лектер заходився їх подавати. «Ліле» та скибка помаранча. Доктор Лектер простягнув один бокал Кларіс Старлінг.

— Навіть якщо я бачитиму тебе щодня до кінця життя, усе одно пам’ятатиму цей вечір.

Поглядом він охопив усю її подобу.

— Скільки разів ви мене бачили? Ті випадки, про які я не знаю?

— Усього тричі.

— Але тут…