— Мала рацію в чому?

— Боже, я повинна це повторити? Вистачить і того, що я говорю це про власну доньку… — Вона замовкла. — Черрі не така мила й проста, як здається. Вона хоче перемогти. Вона має в голові ідею, чого хоче. Якщо це ідея про життя, де вона не повинна працювати на якійсь нудній роботі, як-от… у супермаркеті, тоді вона зробить для цього все. І Черрі так легко не здасться, саме тому вона й перетворила життя твоєї мами на пекло, і я не можу сказати напевне, де вона зупиниться.

Даніель грався виделкою на столі, натискаючи на верхівку ручки так, щоб вона підлітала в повітря. Раптом вона впала на підлогу.

— Ти ще тут? — сказала Венді.

— Так. Тут.

— Вибач, що кажу тобі все це, хоча й не збиралася, але ти мені здався дуже милим. Того дня, коли ми ходили обідати разом. Навіть попри те, що я вторглася у ваш особистий із Черрі час, ти був таким привітним, змусив мене відчути, що мені й справді раді, я цього ніколи не забуду. Так чи інакше, я не могла й далі тримати тебе в незнанні. І я знаю про жахливий учинок твоєї матері, але все одно… — Голос Венді тремтів, і Даніель відчув, що вона от-от розплачеться.

Він не міг поспівчувати їй, це означало б, що він змирився з цими поганими новинами й не заперечував сказаного.

— Вислухай мене. Коли Черрі була ще дитиною десь років чотирнадцяти, вона порізала спідницю зі шкільної форми іншої дівчинки, поки та була на уроці фізкультури. Дві діри спереду лише за те, що та поцупила її ідею на шкільних змаганнях. Приз був у п’ятдесят фунтів. Дівчинка навіть не стала переможницею, перемогла Черрі, але гадаю, вона мала свою точку зору з цього приводу.

Це була така дрібниця, дурниця, яку може утнути будь-який підліток, але тоді чому від цього в нього кров похолола в жилах?

— Так чи інакше, думаю, я сказала достатньо, тож прощаюся. Мені шкода, Даніелю. Думаю, у цьому частково є й моя провина. Можливо, я неправильно виховувала її, хтозна… До зустрічі, гаразд?

Вона вимкнулася.

Даніель поклав телефон на стіл і розгублено роззирався кімнатою. Раптом діра, котру його мама вперто, непрохано намагалася відкрити, розширилася. Він не знав, що йому робити з тим, що розповіла Венді, йому потрібен був час подумати. Хлопець почув звук ключа в замку й підвівся, коли Черрі зайшла до кімнати.

— Австралійське, пряне й міцне, із сильною гостротою… Що сталося? — Вона відірвала погляд від етикетки.

— Нічого, — швидко запевнив її.

— Щось таки сталося.

Він усміхнувся й простягнув руку.

— Я можу відкоркувати?

Передаючи йому пляшку, Черрі уважно спостерігала за ним, і Даніель готовий був присягнутися, що вона думала, як на нього натиснути, тому подякував за приготовану вечерю, і вона сіла за стіл. У меню залякування не було. Водночас його тривожило сильне, майже нестримне відчуття, що він мусить зберегти все в таємниці. Даніель наповнив обидва келихи, які Черрі вже поставила на стіл. Вино було смачним, однак розмова не клеїлася. Вони обоє були стривожені, не могли повністю зосередитися, і Черрі заявила, що в неї знову розболілася голова. Вони швидко поїли, а решту часу провели перед телевізором. О десятій п’ятнадцять жоден із них уже не бачив сенсу залишатися довше, і вони окремо пішли до ванної, а потім лягли в ліжко.

— Подобається книга? — запитав Даніель, і Черрі з цього зрозуміла, що йому самому кортить почитати. Він хотів втекти в щось інше, ніж спільний вечір.

— Насправді я просто вмираю від утоми, — сказала вона й вимкнула світло зі свого боку. — Але ти почитай.