— Ні, я мала на увазі… — Вона відчула, як шаріється, і повернулася до томатів.

— Гадаю, людям стало б цікаво. Якби вони побачили нас разом.

Він пильно подивився на неї. Тишу порушував тільки стукіт ножа об кухонну дошку. «Що можна зробити зі священиком на кухні? — подумала вона. — Попросити його благословити їжу?». Жоден інший чоловік не змушував її почуватися такою ніяковою, такою приземленою, повною недоліків. «А в тебе які недоліки, Деніеле?» Вона переклала нарізані томати до салатниці, полила оливковою олією та бальзамічним оцтом. «Цей білий комірець дає тобі імунітет до спокуси?»

— Принаймні дозволь мені нарізати огірок, — сказав він.

— Розслабитися ти не можеш, так?

— Не можу лінуватися, поки інші працюють.

Вона засміялася.

— Ласкаво прошу до нашого клубу.

— То клуб безнадійних трудоголиків? Бо в ньому я — один із засновників. — Він витягнув ножа із дерев’яної підставки й узявся нарізати огірок, вивільнивши його свіжий літній аромат. — Якщо мусиш допомагати батькам із п’ятьма братами й сестрою, інакше не виходить.

— Вас у родині було семеро? Боже.

— Думаю, батько теж так казав, коли чув, що ще одне на підході.

— І де твоє місце у сімці?

— Номер четвертий. Посередині. Якщо вірити психологам, це робить мене природженим посередником, тим, хто завжди намагається всіх примирити. — Він глянув на неї з усмішкою. — А ще це означає, що я вмію дуже швидко приймати душ.

— І як з дитини номер чотири ти став священиком?

Він знову опустив очі на дошку.

— Як ти могла здогадатися — то довга історія.

— Яку ти не хочеш розповідати?

— Для тебе мої причини, певно, будуть нелогічними.

— Насправді цікаво, як найважливіші в житті рішення зазвичай бувають найменш логічними. Наприклад, вибір людини, з якою одружуєшся. — Вона відпила трохи вина, знову поставила бокал на стіл. — Я точно не змогла б обґрунтувати свій шлюб, використовуючи логіку.

Він глянув на неї.