— Тоді це псевдо… вона взяла його не тому, що втікала від закону?

— Ні. Ви, певно, здогадаєтеся, від чого вона втікала. Стара історія.

— Від чоловіка?

— На жаль, дуже заможного чоловіка. Доктора Чарлза Касселя.

— Мені це ім’я не знайоме.

— «Касл Фармасьютиклз». Він заснував компанію, а Анна працювала в ній дослідницею. У них був роман, але за три роки вона спробувала від нього піти.

— І він її не відпустив.

— Доктор Кассель не схожий на того, від кого можна просто так піти. Одного вечора вона опинилася в швидкій Ньютона із синцем під оком. Далі стало страшніше. Переслідування. Смертельні погрози. Навіть мертва канарка в поштовій скриньці.

— Господи.

— Так, от вам справжнє кохання. Іноді єдиний спосіб змусити чоловіка не робити вам боляче — застрелити його. Або сховатися. Може, вона досі була б жива, аби обрала перший варіант.

— Він її знайшов.

— Нам тільки потрібно це довести.

— Зможете?

— Ми ще не мали змоги поговорити з доктором Касселем. Він дуже зручно поїхав з Бостона вранці після стрілянини. Увесь минулий тиждень подорожував у справах, і вдома його чекають не раніше, ніж завтра.

Ріццолі піднесла свою склянку до вуст, і від цокання кубиків льоду Мора здригнулася. Детектив поставила склянку на стіл. Вона мовчала, нібито намагалася виграти час, але для чого?

— Вам треба ще дещо знати про Анну Леоні. — Ріццолі вказала на теку на столі. — Я принесла це вам.

Мора відкрила теку й відчула шок, побачивши знайоме обличчя — чорнява дівчинка із серйозним поглядом стояла в обіймах старшої пари: вони наче намагалися її захистити.

— Це могла б бути я, — м’яко мовила вона.

— Анна носила знімок у гаманці. Ми думаємо, що їй тут років десять, і на фото вона з батьками, Рут та Вільямом Леоні. Обоє вже померли.

— Це її батьки?