— Дивіться, що буде, — сказав Арлен.

Чоловік повільно розвернувся і звів погляд до камери.

Ріццолі подалася вперед. У неї пересохло в горлі, вона пожирала очима обличчя Воррена Гойта. Здавалося, що він дивиться на неї так само уважно, як вона на нього. Він попрямував до камери спостереження, і Ріццолі побачила щось у нього під пахвою. Якийсь згорток. Гойт ішов далі, аж поки не зупинився просто під об’єктивом.

— Ось тут відбувається дещо геть божевільне, — сказав Арлен.

Не відводячи погляд від камери, Гойт підвів праву руку, виставив її долонею вперед, немовби присягаючись у суді говорити лише правду. А лівою рукою він показав на розкриту долоню правої. І посміхнувся.

— І що воно таке? — запитав Кенеді.

Ріццолі не відповіла. Вона мовчки дивилася, як Гойт розвернувся, пішов до виходу і зник за дверима.

— Прокрутіть іще раз, — тихо попросила вона.

— А ви можете пояснити, що це він робить із руками?

— Прокрутіть іще раз.

Кенеді сердито зиркнув на неї і натиснув перемотування, а потім відтворення.

Гойт знову пішов до дверей. Поглянув у камеру. Підійшов до неї, уважно вдивляючись у тих, хто спостерігав за ним.

Кожен м’яз у Ріццолі напружився, серце калатало. Вона чекала його наступного жесту, який уже розгадала.

Він підвів руку.

— Зупиніть, — сказала Ріццолі. — Ось тут!

Кенеді натиснув на паузу.

Гойт застиг на екрані з посмішкою на обличчі, спрямувавши лівий указівний палець на розкриту долоню правиці.

Ріццолі приголомшив цей образ.

Арлен порушив мовчання, запитавши:

— Що це означає? Ви розумієте.