— Навіщо витягувати їх зі спальні? — запитала вона. — Чому не вбити доктора тут, на місці?
— Не знаю. Тут уже все сфотографували, — сказав Корсак, показуючи на спальню. — Можете заходити.
Ріццолі неохоче увійшла до кімнати, оминаючи сліди на килимі, й наблизилася до ліжка. Вона не побачила крові на ковдрі чи простирадлі. На одній з подушок лежала довга білява волосина. «Сторона місіс Їґер», — подумала вона. Обернувшись до нічного столика, побачила фотографію подружжя. Так, Ґейл Їґер справді була білявка, до того ж гарна, зі світло-блакитними очима і золотим пилом веснянок на засмаглій шкірі. Доктор Їґер обіймав її за плече, випромінюючи силу й упевненість чоловіка, який знає, що його зовнішність справляє враження. М’язистий чоловік. Не з тих, хто помирає в спідньому, зі зв’язаними руками й ногами.
— На стільці, — сказав Корсак.
— Що?
— Подивіться на стілець.
Вона озирнулася й побачила стілець у старовинному стилі, зі спинкою з поперечками. На сидінні лежала обережно складена нічна сорочка. Підійшовши, Ріццолі помітила на кремовому атласі яскраво-червоні краплі.
У неї на потилиці ворухнулося волосся, і декілька секунд вона не могла дихати.
Простягнула руку й підняла один із кутиків нічної сорочки. Під складкою теж була кров.
— Ми не знаємо, чия це кров, доктора Їґера чи його дружини, — сказав Корсак.
— Коли він склав сорочку, на ній уже була кров.
— Але більше ніде в кімнаті крові немає. Це означає, що сорочку заплямували деінде. А потім він приніс її сюди, до спальні. Акуратно склав і лишив на цьому стільці як прощальний подаруночок. Вам це нічого не нагадує? — запитав Корсак, трохи помовчавши.
— Ви ж самі знаєте, — відповіла вона, ковтнувши слину.
— Убивця відтворює старий підпис вашого чувака.
— Ні, тут дещо інше. Та тут узагалі все по-іншому. Хірург ніколи не нападав на подружжя.
— Акуратно складена нічна сорочка. Клейка стрічка. Жертви, заскочені в ліжку.
— Воррен Гойт обирав самотніх жінок. Жертв, із якими швидко міг упоратися.
— Але подивіться, як багато спільного! Кажу вам, це хтось наслідує Хірурга. Якийсь псих, який начитався про нього в газетах.
Ріццолі й далі дивилася на нічну сорочку, згадуючи інші спальні, інші місця вбивств. Усі вони відбулися влітку, коли стояла страшна спека, така, як тепер. Жінки спали з відчиненими вікнами, і чоловік на ім’я Воррен Гойт пробирався до їхніх будинків. Він приносив свої темні фантазії та скальпелі, інструменти для проведення кривавих ритуалів. А жертви були при тямі, вони відчували кожен дотик леза. Вона подивилася на нічну сорочку, і перед очима постало обличчя Хірурга — звичайнісіньке, цілком банальне, яке вона все ще бачила в кошмарах.
«