Книги

Асистент

22
18
20
22
24
26
28
30

— У «Бостон Ґлоуб» не оминули жодної фізіологічної подробиці, — сказав Корсак. — Ваш убивця засвітився навіть на сторінках «Нью-Йорк Таймс». А тепер хтось відтворює його дії.

— Ні, він працює по-іншому. Він зробив таке, чого ніколи не робив Гойт. Витягнув це подружжя зі спальні до іншої кімнати. Посадив чоловіка на підлогу й перерізав йому горлянку. Схоже на страту або елемент ритуалу. І ще жінка. Він убиває чоловіка, але що він робить з його дружиною?

Ріццолі замовкла, пригадавши скалку порцеляни на підлозі. Розбита чашка. Її раптом скувало холодом від здогадки.

Вона мовчки вийшла зі спальні й повернулася до вітальні. Подивилася на стіну, біля якої сидів доктор Їґер, потім на підлогу, а тоді почала ходити кімнатою, описуючи щоразу більші кола і вивчаючи краплі крові на дерев’яній поверхні.

— Ріццолі?

Вона повернулася до вікна і примружилася від сонця.

— Тут надто багато світла і скла, — відповіла вона. — Ми не можемо все як слід оглянути. Доведеться повернутися ввечері.

— Думаєте застосувати ультрафіолет?

— Інакше ми не побачимо.

— Чого не побачимо?

Ріццолі стала спиною до стіни.

— Доктор Їґер помирав, сидячи он там. Наш невідомий убивця витягнув його зі спальні, посадив біля стінки, так щоб він дивився на середину кімнати.

— Ну, так.

— Навіщо він його тут посадив? Навіщо увесь цей клопіт перед тим, як убити жертву? Мала бути причина.

— Яка причина?

— Убивця посадив Їґера тут, щоб він на щось дивився. Щоб бачив, що відбувається в цій кімнаті.

На обличчі Корсака промайнув страх — він нарешті зрозумів. І подивився на стіну, біля якої сидів доктор Їґер — глядач у театрі жаху.

— Господи, — мовив він. — Місіс Їґер.

2

Ріццолі купила піцу в магазині готових страв і відкопала на дні холодильника древній жмуток салату. Вона повідривала коричневі листочки і дісталася до тих, які умовно можна було назвати їстівними. Цей зів’ялий неапетитний салат вона їла з почуття обов’язку, а не для задоволення. Ріццолі не мала часу на задоволення і їла лише для того, щоб підживитися, — на неї чекала вечірня робота, якої хотілося уникнути.