Його обличчя було нещасним.

Цих самотніх вихідних я відвідала Доріт. Вона злилася на мене, бо Дітер досі жив наді мною.

— Ти тільки собі уяви таку страшну картину: його охопить напад безумства, і він зіштовхне тебе зі сходів.

— Ні, Доріт, у глибині душі він…

Доріт мене не розуміла.

— Поступово я роблю висновок, що тобі про всяк випадок варто триматися якомога далі від чоловіків. У тебе нещаслива рука. Виховуй свою дитину сама, на інше ти не заслуговуєш.

— Я б могла знайти щастя з Павелом.

— Павел одружений, і ти теж.

Доріт мала стосовно цього питання вкрай старомодні уявлення, мабуть, через те, що вважала власний шлюб еталоном.

Після відвідин Доріт мені захотілося трішки прогулятися одній; був ніжний весняний день, тож я вирішила пройтися вздовж Неккару. Сюди я заманювала майже всіх попередніх коханців, щоб дати їм можливість поцілувати мене в місячному світлі, тут уже скоро я збиралася гордо везти своє немовля у візочку. Качки теж виводили маленькі сім’ї, а розгнівані лебеді ще дужче витягували свої шиї, адже сховали в кущах гніздо.

Мені назустріч ішла людська сім’я: Павел з дружиною й обома дітьми, які помітили мене ще здалеку й помчали мені назустріч. Я занервувалася, бо у жодному разі не хотіла, щоб Павел розцінив цей збіг обставин як продуманий умисел.

Альма простягла мені свою крихітну долоню; на дотик вона була, немов мертва миша.

— Діти мені вже про вас розповідали, — промовила вона, демонструючи гарні манери.

Погляд Павела був дивний. Він боявся.

Коли хочу описати зовнішній вигляд Альми, то на думку спадають картини: модерн або романтизм. Так, вона могла б стати персонажем казки. Вільне шовкове плаття ностальгічного фасону вигідно підкреслювало її анемічний вигляд, її солом’яний капелюх був прикрашений рожевими стрічками (це при цьому, що в таку пору року радість приносив кожен сонячний промінь), а світло-сірі туфлі мали високі підбори (це зовсім не годилося для вологої заплави Неккару). Усі кольори — ніжні, голос — тихий, очі — в тумані. «Бракує лише непритомності», — промайнула в голові злісна думка. Зрозуміло, що ця розпухла особа була не в змозі чистити унітаз.

— Гелло, ходімо з нами. Так буде веселіше. Ми якраз хотіли бігати наввипередки.

З почуттям гідності я відхилила цю пропозицію. Мені, мовляв, заважає живіт.

Альма проникла у мої сни. Уже за тих кілька хвилин вона запала мені глибоко в душу. З вигляду її не обов’язково назвеш фізично чи навіть психічно хворою, вона радше мала вигляд причепуреної дитини, яку переодягли жінкою. Якби я зустріла Павела десять років тому, нам би не довелося стільки всього пережити, але яка користь від того, що я це постійно повторювала.

Через прогресуючу вагітність я більше не виходила в нічну зміну. Вдома ж мені ніхто не допомагав — сама виносила сміття, мила сходи й вікна квартири, закуповувалася. Лише сад підтримували (мабуть, Дітер) у чистоті. Я найняла жінку з Португалії, яка раз на тиждень приходила прибирати. Чим займався Левін, я не знала: хай там як, але «порше» навіть уночі часто не стояв на своєму місці.

Павел ніяк не знаходив підхожої квартири. Оскільки ж Дітер незабаром мав відправитися до в’язниці, то Павел знову і знову роздумував над тим, щоб переїхати до мене. Я відчувала, що він почувався ніяково, коли таки погодився — як тимчасове рішення. Більшість своїх пожитків він планував перенести до комори.