Книги

Аптекарка

22
18
20
22
24
26
28
30

— Викликай поліцію!

Я одразу ж кинулася до телефону.

Здригаючись, повернулася в зимовий сад, де мене обійняв Павел. Немов Гензель і Ґретель, ми мовчки обхопили одне одного й намагалися заспокоїти, знову і знову погладжуючи одне одному спину. Ми обоє не наважувалися кинути погляд на тяжкопораненого.

Коли приїхала поліція і швидка, ми були не в змозі нормально відповідати на запитання. Мені вкололи заспокійливе. Павел відмовився.

Парамедики, які нещодавно забирали Левіна, дали важливі свідчення, що в цьому домі перед тим уже було якесь непорозуміння; на жаль, це кинуло на мене негативну тінь, адже я не розповіла правди про поранення Левіна.

Після того, як у зимовому саду все відфотографували та зібрали сліди, нам з Павелом довелося їхати на дільницю, щоб підписати протокол. Лікар задокументував сліди від стискання у нас на шиях.

Нарешті нам дозволили піти. Я попросила Павела залишитися в мене, бо в жодному разі не хотіла зараз бути одна. Та це було неможливо, адже його вже мучили тривожні думки про дітей.

— Я зателефоную тобі зранку, — пообіцяв він. — Тоді побачимо, як бути далі.

Щоб трішки заспокоїтися, я провела решту ночі за поливанням квітів у зимовому саду. Карликова кокосова пальма та колюча молочая рідко потребували поливу; рослини з Гаяни, навпаки, вимагали тепла, вологого повітря, так само рясно я поливала й південноамериканську багатоніжку. Мій зимовий сад, уже стільки разів осквернений, мав отримати всю ласку й догляд, на які я була здатна; проте Тамерлан та орхідеї дивилися на мене з докором і помітно страждали.

17

— Сніг у новорічну ніч не приносить грошей зусібіч, — злорадно підкреслила моя сусідка по палаті.

Я ненавиджу дурні приказки, особливо коли вони недоречні. Я дала відсіч:

— Старе і мале — однаково дурне.

Її це не зачепило.

— Парфуми? — запитала вона.

Напевно, від мене тхнуло.

— До нас сьогодні навідується головний лікар? — запитала я, бо вона парфумилася особливо інтенсивно.

А втім, бажаний лікар не прийшов, натомість заявився доктор Кайзер. Ми не були до нього особливо люб’язні, адже він нещодавно викреслив з нашого раціону каву. Нічна медична сестра проговорилася, що через гучні розмови ми ніяк не могли заснути. Він знову ж таки безсердечно відрубав усі мої запитання: він, мовляв, сам знає, що мені краще.

— Можливо, ви знехтували той факт, що я — фармацевт, — сказала я з почуттям гордості.

Ґергард Кайзер належить до числа тих людей, які одразу ж поступаються.