— Як тут мої порятовані? — запитала втомлено, бачачи, що всі троє вийнятих нею з пожежі людей прийшли до тями й сидять, обіпершись спинами об паркан і витягнувши в бік вулиці ноги. — Скоро приїде Грицько і відвезе вас в лікарню, — заспокоїла вона їх.

— Господи, та в тебе все волосся згоріло! — простогнала Любов Петрівна.

— Правда? — Тетяна провела рукою по мокрій голові. — Переживемо, — сказала спокійно. — Мені б одягтися, я змерзла.

В цей час дівчина, яка була причетна до виникнення пожежі, почала подавати ознаки занепокоєння. Спочатку вона непомітно відсунулася подалі від Любові Петрівни й Ігоря Свиридовича, користуючись тим, що поки що вони на неї не зважали. Потім сміливіше відкотилася вбік від них, нарешті рачки полізла в кущі живоплоту. Метушливий натовп, не знаючи хто вона і яку роль відіграла в цій трагедії, не заважали їй приходити до тями, бо серйозних поранень на ній не було, а шок кожний переборює по-своєму. Скоро в нічній імлі, яка тільки-тільки починала розсіюватися, її зовсім не стало видно. Коли про дівчину згадали, то знайти її вже не вдалося.

— Хто то була за одна? — запитав хтось із сусідів у Тетяни.

— Не знаю, прийшла пізно ввечері, сказала що їй потрібні якісь рідкісні трави. Любов Петрівна вже відпочивала, тому я запропонувала їй залишитися тут на ніч.

Любов Петрівна, почувши ті слова, полегшено зітхнула — не треба буде розбиратися з підпалом, давати комусь пояснення, когось звинувачувати. Вона мало вірила в дієвість слідчих органів і взагалі в справедливість судової системи. То для чого затіватися? Її більше всього непокоїв стан здоров’я Ігоря Свиридовича, який отримав чималі опіки і потребував серйозного лікування. Народних методів тут було не досить.

Перемагаючи біль від заподіяних бандитами травм, Любов Петрівна піднялася й почала надавати чоловікові першу допомогу, причому обробляла опіки й робила перев’язки досить професійно — звичайно, цілителька має добре знатися також і на офіційній медицині. Нічого дивного.

На світанні, коли згарище, все-таки залите водою, лише подекуди диміло, приїхав Грицько і відвіз постраждалих в лікарню.

Про відпочинок на морі можна було забути — Тетяну знову госпіталізували, тільки на цей раз з опіками обличчя й кінцівок. Грицько залишив постраждалих від вогню в приймальному відділенні, де їх уже оглянув черговий лікар і тепер ішло оформлення офіційних паперів, а сам піднявся слідом за лікарем в його кабінет. Той уже сидів у кріслі й розмовляв по телефону, і, як зрозумів Грицько, саме про нових пацієнтів. Побачивши відвідувача, лікар завершив бесіду й привітно показав Грицькові на крісло біля стіни.

— Ваша дружина затримається у нас тижня на два-три, а потім долікується вдома, — повідомив Грицькові головний терапевт районної лікарні. — І буде як новенька.

— У вас же немає опікового відділення, — сказав Грицько. — Дайте направлення в область.

— Ми її у себе залишимо. Не хвилюйтеся, наших можливостей вистачить, щоб подужати її травми. А ось вашого тата доведеться везти в область, тут ви маєте рацію.

— Це не тато, — невдоволено буркнув Грицько.

— Ну тесть, яка різниця? Йому потрібна буде пересадка шкіри, а там це зроблять краще.

Грицько тільки засопів, не вдаючись у подробиці, що його дружина постраждала в домі абсолютно чужих людей. Для чого? Ще причепляться з запитаннями, чого вона там була вночі.

— А з літньою жінкою що? Тобто… — Грицько замішався, — яку звати Любов Петрівна.

— З нею все гаразд. Зараз цій хворій нададуть допомогу, оброблять і перев’яжуть рани, і забирайте її додому. Вона, як кажуть, відбулася переляком. Щоправда, десь отримала травми, не типові для пожежі.

— Що за травми?

— В основному зчесана шкіра, садна й синяки по всьому тілу. До речі, тут не було криміналу?