Перевели подих, відмахавши не менше трьох кварталів, зупинилися — ніхто за нами не женеться. І тут я бачу в руках у подруги той самий пошарпаний портфель Давида, що лежав на кухні. Нащо ти його взяла? — питаю. А нехай, — каже вона, — не палить чужих документів, зараза. Щоб ти їй сказала?

— Авжеж, — тихо озвалася Тетяна.

— В портфелі лежали якісь неґаційні папери, банківські рахунки, квитанції, накладні.

Він, виявляється, був співвласником фірми по торгівлі шкірою. Але там ще лежала величезна бомба…

— Та ти що?! — сплеснула долонями слухачка, вимовивши те на глибокому вдиху.

— Ні, в переносному значенні. Гроші там були, долари.

— Багато?

— Мені не стачило сили їх рахувати, либонь, не мало. Лежали в банківських упаковках, тугенько вкладені в целофановий кульок. А з півсотні тих брусочків таки нарахувала б!

— Сотками?

— А то! Хто ж іншу купюру тримає в загашнику?

— То це, мама мійя, п’ятсот тисяч, півмільйона!

— Тепер я впевнена, що для нього то не бозна які гроші. Непокоїть інше, адже фактично ми з подругою вчинили крадіжку. Та ще й документи поцупили, ціни яким я не годна скласти. От і втікаю, подруго. Зрозуміла? Він мене вб’є, як зловить. Східний чоловік, мушу рахуватися з темпераментом.

— То це сталося сьогодні?

— Так. Звичайно, трохи грошей я звідти взяла, адже з його ласки допіру залишилася гола й боса, без даху над головою. А все інше залишила в подруги. Мене рятує надія, що він не зразу второпає, чиїх то рук справа, бо я свої речі не чіпала, може, він на мене й не подумає.

Приголомшена почутим, Тетяна довго мовчала, м’яла в руках серветку, зітхала. Вже було допито коньяк та зметено, мов за плечі кинуто, наїдки.

— Ось що, — нарешті зважилася вона. — Мабуть, у таких серйозних випадках шикарні жінки закурюють пахітоску, — покепкувала вона з себе, тяжко наважуючись запропонувати надумане. — Поїхали зі мною в Славгород. Ніхто тебе там не знайде.

— Це де? І що я там робитиму?

— Це велике селище, гарне. Обслуговуватимеш читачів у сільській бібліотеці, вона давно вже стоїть заперта — немає працівника.

— А ти чим займаєшся?

— Я? — Тетяна ніяково посміхнулася.