Гременець зростав внизу сяючою лускою усіх своїх освітлених вікон та запалених ліхтарів. Мерехтливий монстр не березі потойбічно чорного Дніпра. Таємничий. Виродливо-красивий. Нескінченно чужий. І нескінченно близький — просто на відстані протягнутої руки.

— А куди це ви йдете, Ларисо? — захвилювалося місто.

— На мосту хочу постояти. Повітрям подихати… Коханим помилуватися, — зовсім вже нервово розсміялася Лариса. Кінцівок вона не відчувала.

— Ви вже вдруге кажете про моє кохання дещо зневажливим тоном, — зненацька образився Гременець. — Чому?

— Вибач, але… Але, що ти можеш знати про кохання?

— Я знаю про нього усе, що знаєте ви, — ще більш ображено мовило місто.

— Тобто, нічого.

— Та як же?!..

— Та так же. Адже ми й самі досі не розібралися в цьому, часто-густо плутаючи кохання та любов.

— Та хіба ж це не одне й те саме?!?

Лариса завмерла навколо парапету. Під нею, на відстані метрів у сорок, плазував у вічність Дніпро-Славутич. Його волога шкіра виблискувала в невірному нічному сяєві.

— Чого ж ви мовчите? — не вгавав Гременець. — Адже он навіть одна з ваших найголовніших ідей, яку ви виявляється, облаштовуєте знаннями, прямо каже, що кохання є Бог.

— Бог є любов, — вкрай зморено поправила його Лариса.

— А яка різниця?!

— Розумієш… — потерла рукою лоба Лариса: зараз!.. зараз… зараз… — Тут така різниця, як між кількістю та якістю. Та ще й нас з дитинства привчають жити у бінарному світі: добро — зло.

— Правильно. Бо ж діалектика. Двійчаста математика. Цифрова електроніка.

— Отож… І ти туди ж… А цифровий світ «добро-зло» є плаский світ. Мертвий. Зомбі-світ. І стає він об’ємним, щоб ти знав, лише тоді, коли між цими двома полюсами з’являється третя складова — любов. Чим її менше — більше зла. І навпаки. Це не діалектика. Це — тріалектика, друже.

Зараз… зараз… зараз…

— Тобто, абсолютне кохання є абсолютним добром?

— Ох, не знаю, — хапонула повітря Лариса, намагаючись вгамувати тремтіння, яке розпочинало трусити все її тіло. — Кажу ж, справа не в кількості, а в якості. Здається, що закоханий диявол має наближатися до Бога. Але куди тоді несе закоханого Бога?! От якби той самий диявол торкнувся любові… Адже кохання є річ, спрямована всередину. Любов — назовні. Що й куди спрямоване в тебе, Гременцю?