Чоловік швидко піднявся на останні щаблі й відімкнув ключем замок на ґратчастих дверцях балюстради.
Давно вже, мабуть, не ходили через ці двері, бо вони насилу, з легким скрипом відчинились.
Невідомий зупинився на мить, прислухаючись, але скрізь було тихо. Він безшумно підійшов до оригінальної, закутаної з усіх боків установки, змонтованої на міцному бетонному цоколі. Вся ця конструкція під брезентовим покривалом скидалася на голову велетенської допотопної потвори. Коли темні тіні хмарин набігали на неї, вона, здавалось, рухалася, ніби якась примара.
Чоловік швидко розрізав мотузки, якими був закріплений чохол, і розкрив прилад.
Тепер цей прилад скидався на великий прожектор, рухомо закріплений між двома сталевими стояками. Передній отвір, закритий не скляною лінзою, як у прожекторів, а чорним дзеркальним диском, був скерований на північну частину неба.
Незнайомець так близько підійшов до приладу, що злився з його тінню. Невдовзі почувся брязкіт металу, ніби куском сталі били об сталь.
Одна за одною спливали хвилини; в нічній тиші тільки й чути було, як постукує інструмент в руках невідомого, що порався коло приладу.
Нарешті товстий чорний диск перед отвором зсунувся з місця. Невідомий відкинув його набік, як кришку. Вона виблискувала, наче шліфований агат. Невідомий обережно оглянув її внутрішню сторону. Потім повернув кришку так, що місячне сяйво впало на неї. Виявилося, що це товста лінза з темночервоного скла — місяць світився крізь неї, наче рубінова куля.
Невже тільки заради цього невідомий ішов на таку рисковану нічну прогулянку?
Не гаючи більше ні секунди, він повернув лінзу на своє місце й почав поспішно пригвинчувати її. Тут у нього з рук випав гайковий ключ і з брязкотом ударився об бетонну площадку. Невідомий злякано здригнувся і, безшумно ковзнувши в тінь, став чекати. Проте в будинку, як і досі, було тихо. Тільки дерева в парку шуміли, порушуючи нічну тишу.
Тоді чоловік швидко пішов по даху назад до пожежної драбини. Дверцята все ще були відчинені. Коли він обернувся, щоб злізти по драбині, його погляд упав на надбудову. Її двері, ще недавно замкнені, тепер були навстіж відчинені і зяяли чорним проваллям. Невідомий на мить заціпенів, потім хутко спустився по драбині вниз, навіть не замкнувши дверцят.
Шурхіт поквапливих кроків і тріск сухих сучків під ногами заглушив шум вітру. Незабаром під"їхала автомашина, що, певно, чекала невідомого біля стіни парку.
15
Блискучі скляні двері з великими золотими літерами не знали спокою. Не встигали вони причинитися, як зовні їх знову штовхали.
Доктор Тербовен обвів нерішучим поглядом цілий ряд віконець і попрямував до найближчого. Замість відповіді на запитання, службовець приязно посміхнувся й відіслав його до віконця № 6.
Проходячи через довжелезну залу, Петер мимоволі уповільнив ходу, бо якраз перед віконцем № 6 жваво розмовляла якась дама. Наблизившись, він зміг розгледіти її зовнішність, що мимоволі впадала в око. Руде, з металевим відблиском волосся м"якими хвилями спадало на плечі. Ця аж надто елегантна зачіска не зовсім пасувала до спортивного пальта і черевиків на низьких підборах.
Петер почув, як службовець бюро подорожей сказав дамі:
— Само собою зрозуміло! Буде зроблено!
Дама подякувала густим, звучним голосом і обернулася, щоб іти. Петер на мить зустрвся з поглядом її блискучих, сірозелених, як у кішки, очей.
Він, мов зачарований, дивився, як вона пружними кроками виходила з приміщення. «Яка ж красуня, — подумав він, — звідки вона взялася тут?»