— А яка віддаль цих зір від землі?

Керівник інституту поклав ногу на ногу й відповів:

— Коли за допомогою радарної установки ми виміряли відстані до обох крайніх планет нашої сонячної системи, тобто до Нептуна та Плутона, і визначили його цифрами порядку п"яти-шести мільярдів кілометрів, то ми гадали, що досягли межі можливого в наші часи.

Він зробив невелику паузу.

— Тому ви можете уявити собі наше здивування, коли одної ночі доктор Мюллер з нашого інституту відкрив зорю, про існування якої ніхто нічого не знав, тому що вона темна. Вона не сяє, проте, як ми дізналися за допомогою інфрапеленгатора, випромінює інфрачервоні промені і тепло. Тепер ми знаємо, що таких зір є чимало. Вони знаходяться на найрізноманітніших відстанях од Землі, і деякі з них багато більші за наше сонце.

Тербовен перебив його запитанням:

— Яка відстань до найближчої темної зірки?

Фельзенштейн відповів:

— Найближча знаходиться в сузір"ї Оріона і віддалена від нас на дві третини світлового року, отже, вона далеко за межами нашої планетної системи.

Схвильований Тербовен почав підраховувати:

— Як ви сказали? Дві третини світлового року? Та це ж вісім місяців!

Фельзенштейн був здивований.

— Звичайно! А що ж у цьому особливого?

— Разом це становить шістнадцять місяців, — впевнено рахував Петер далі.

Керівник інституту похитав головою.

— Що ви, там підраховуєте?

— Ну от, дуже просто! Світло проходить від землі до вашої темної зірки за вісім місяців і на зворотний шлях потребує теж вісім місяців. А разом — шістнадцять місяців.

Фельзенштейн дивився на нього, нічого не розуміючи:

— Що ви там затіваєте? Хочете виміряти зірку за допомогою радарної установки? Ну, то бажаю успіху! Тоді можете чекати шістнадцять місяців, поки одержите результати.

Петер Тербовен дивився відсутнім поглядом кудись повз астронома, а коли його серйозний погляд з далини повернувся до дійсності, він сказав, якось незвичайно підкреслюючи слова: