Лікар розвинув свій план, і всі з великою увагою вислухали його.
— Ви говорили, що ніхто не зможе ухилитися від тих думок, які передає ваш енцефалограф. Так же?
Петер ствердно кивнув головою.
— Отже, є можливість навіяти вашому батькові цілком певні думки.
— Загіпнотизувати електрикою! — схвильовано докинув Гофстраат.
— Цілком правильно! Навіювані думки мають бути саме такими, щоб повернути вашому батькові ясну свідомість. Один з нас у думці повторюватиме ці думки, а ваш енцефалограф прийматиме їх. Це мають бути цілющі думки, наприклад, такі: «… Я — професор Тербовен!.. Я — професор Тербовен!.. Я професор Тербовен!..» Ці слова треба знов і знов втовкмачувати хворому в голову. Але вони повинні логічно розминатися й бути в безпосередньому зв"язку з його нинішнім оточенням.
Гофстраат обвів поглядом усіх присутніх по черзі:
— Я негайно віддаю себе в ваше розпорядження, хай енцефалограф знімає мої думки. Ми могли б одразу й почати. — І з посмішкою додав: — Я ж маю певний досвід у цьому.
— Домовились! — майже одночасно вигукнули Бергер і Петер.
Під час цієї бесіди, що почалася так жваво й захопила всіх присутніх, було вирішено вже наступного дня піддати професора Тербовена впливу енцефалографа.
38
Професор Тербовен, мов сонний, сидів у тому самому зручному кріслі, яке в свій час виявилося фатальним для Нево. В кімнаті стояла така тиша, що чути було навіть зовсім тихе дзижчання апарата. Біля увімкненого енцефалографа стояв син пацієнта.
Обличчя Петера виражало найвищий ступінь зосередженості; його рука охопила вимикач «читача думок».
Доктор Бергер стояв перед сонним професором, який сидів у кріслі, і поглядав то на годинник, то на обличчя свого друга, що колись було таким жвавим і натхненним, а тепер надзвичайно стомленим і спустошеним.
Повільно спливали хвилина за хвилиною. Ніхто не промовив жодного слова.
Від цієї спроби залежали всі надії Петера; у нього від напруження боліла голова.
Бергер, навпаки, з непорушним спокоєм спостерігав за ходом експерименту. Як часто він уже в ролі хірурга стояв отак біля людини й чекав наслідків великої боротьби між умінням лікаря і силою смерті!
Всі інші сиділи в сусідній кімнаті. Бергер суворо заборонив їм заходити сюди: під час експерименту вони б тільки заважали. Гості спочатку протестували, але тепер усі чекали за дверима і теж не промовили жодного слова.
Крім учасників експерименту, тут була присутня лише мати Петера. Вона тихо сиділа на стільці біля вікна, найбільше зацікавлена в успіху: адже це був її чоловік, батько її сина, — скромно сиділа й чекала. Тільки добрі очі жінки пильно вдивлялися в стомлене, розслаблене й, на жаль, на багато років постаріле, але таке рідне й близьке обличчя.
В той час, коли гіпнотизуючі думки, пропливаючи на звуковій плівці енцефалографа, нечутно для присутніх з незвичайною силою випромінювалися в хворий мозок пацієнта, знову і знову утворюючи фрази, що, мов накази, діяли на божевільні уявлення пацієнта, Петер і Бергер стежили за кожною зміною в виразі обличчя професора, один з тривожним напруженням, другий — спокійно, з професіональною цікавістю.