— Якби мені знову трапилась пагода, я з задоволенням поніс би вас ще далі, хоча ви й не легенька. Але будемо сподіватися, — уже серйозно закінчив він, — що з вами більш ніколи нічого такого не скоїться.

Під кінець вони обговорили свою майбутню спільну подорож. Петер ознайомив свою супутницю з усіма приготуваннями, які він зробив досі, і вона швидко ввійшла в свою нову роль.

Вперше після трагічного кінця експедиції свого батька молодий Тербовен був жвавий і пустотливий. Його настрій передався Норріс. Зустріч з земляком вона сприйняла, як визволення з заслання.

— У мене таке почуття, ніби мене всю ніч мучив жахливий кошмар, а тепер я прокинулась у ясний сонячний день.

Сонце вже сідало, наближалася ніч, а вони все ще сиділи в кафе на бульварі, серед чужих людей і чужої мови, але не помічали цього. Вони старанно розробляли плани й поміж ділом, як веселі діти, піддражнювали одне одного.

Раптом настала ніч: тут не буває тривалих присмерків, як у північних широтах.

Коли спалахнуло електричне світло, Норріс рішуче сказала:

— Ну, а тепер мені час уже повертатися й до готелю.

Він незадоволено зморщив носа:

— Обов"язково вже зараз? Нам ще так багато треба обговорити!

— Саме для цього у нас ще буде час завтра, — не задумуючись відповіла вона і встала.

— Я проведу вас, — сказав Петер.

У світлі електричних ліхтарів Авеню Жореса мала зовсім інший вигляд. І взагалі все місто вночі змінило своє обличчя. Всюди спалахували й переморгувалися різнокольорові світлові реклами — ціла симфонія барвистих вогнів.

— Куди міг подітися цей Стеен? — через якийсь час несподівано спитав Петер. — Може, варто було б розшукати його. Тепер він повинен бути схильним дещо розповісти про Нево.

— Ви що, хочете зараз іти знов у місто? — стривожено запитала Норріс. — В такий час небезпечно ходити в районі гавані. Я дуже прошу вас не робити цього!

Її супутник засміявся:

— Чого ви так боїтесь? Тут же немає Західної набережної.

— Ой, не говоріть так, — серйозно відповіла вона. — Портові міста всі однакові. Досі Стеен жив у матроській нічліжці Хозе Акіла, на вулиці Віго. Але краще буде, якщо ви сходите туди завтра, вдень! — І трохи тихше додала: — Завтра я могла б вам показати туди дорогу.

— Ах, навіщо вам турбуватись! Краще я піду до нього сам. Нехай би з кимсь іншим, а з ним я якось впораюсь!

Вона стурбовано дивилася на Петера; його поведінка не подобалась їй.