— Ні, дякую, я не курю. Але досить вам мучити мене, говоріть уже!

— Гм, — досить флегматично промурмотів Петер. — Це так швидко не поясниш, тут мені доведеться повернутися далеко назад.

Петер запалив сигарету і, затягнувшись разів зо три, почав:

— Власне кажучи, ми з вами давні знайомі. Саме я натрапив на вас тоді на одній з вулиць Західної набережної й одніс до лікаря.

Петер напружено чекав, яке враження справить на неї це відкриття.

Очі Норріс широко розкрилися від здивування:

— Як? Це були ви?

— Так, — просто відповів він, прямо дивлячись на неї.

Норріс втратила самовладання і не могла вимовити ні слова. Нарешті вона, вкрай збентежена, промурмотіла:

— Це для мене велика несподіванка. В такому разі я повинна хоч тепер подякувати вам за це. — Вона розгублено дивилася на нього.

— Ви, мабуть, до цього часу думали, що той самий незнайомець забрав у вас гроші. Правда ж?

Її вродливе обличчя зашарілося. Вона зніяковіло кивнула. Але одразу ж до неї повернувся дар мови.

— Я ж навіть підозрівати не могла, що ви… А тепер усе це виглядає зовсім інакше.

Карі очі Норріс випромінювали тепло, коли вона через стіл подала Петерові руку і сказала:

— Ви багато добра зробили для мене, пане Тербовен! Я дуже вдячна вам!

Не пускаючи її руки з своєї, Петер відповів:

— Я б нічого не мав проти того, щоб зробити те саме ще раз.

Вона не одразу зрозуміла, що він має на увазі. Потім її щоки густо почервоніли, й вона, обережно звільняючи свою руку, удавано обурено сказала:

— Ах так! Он що вам сподобалось!

Петер весело засміявся: