— Це звучить майже неймовірно. А далі ви що-небудь побачили?

— На жаль, ні! — відповів Петер. — Але можливо, що мій батько був ще живий, інакше навіщо було тому індійцеві забирати його з собою.

— Очевидно, так, — трохи подумавши, сказала вона.

— Тепер вам повинно бути ясно, чому я тут, — сказав Петер на закінчення. — Найближчими днями я поїду далі, на Юкатан, і займусь розшуками свого батька. Головне — знайти того індійця! Це моє першочергове завдання.

Заглибившись кожен у свої думки, вони мовчки йшли вулицею. Йдучи поряд з Норріс, Петер не міг зрозуміти, чому вона так довго мовчить, і крадькома поглядав на неї збоку. Раптом дівчина зупинилася:

— Я хочу вам щось запропонувати…

— Прошу, — трохи здивовано сказав він.

— Візьміть мене з собою! Я сподіваюсь, що буду корисною у ваших розшуках. — І, ніби вибачаючись, Норріс якось невпевнено додала: — Однаково я вже тут, у Мексіці. Не заперечуєте? — Її розумні очі дивились на нього благально.

Це несподіване прохання обрадувало Петера. Звичайно, він не заперечував. Норріс лише висловила те, чого він сам палко бажав. Весь час. до того його хвилювала думка, як-то вона сприйме пропозицію поїхати разом. Петер схопив праву руку Норріс, уже простягнуту до нього, й міцно потиснув її.

— За щиру дружбу, мадмуазель Норріс!

Далі вони пішли пліч-о-пліч, як давно знайомі, добрі друзі.

Перед одним з багатьох кафе зупинилися. Між декоративною екзотичною рослинністю в зелених дерев"яних вазонах, під смугастими, біло-червоними тентами-грибками привабливо були розставлені маленькі столики. Крайні з них стояли майже на самому тротуарі.

— Сядемо? — заповзятливо спитав Петер, показуючи на вільний столик.

Норріс охоче погодилась, і незабаром перед ними вже стояли фарфорові чашечки з запашною чорною кавою, привезеною сюди з сусідньої Гватемали.

— А чи відомо вам взагалі, — раптом спитав Петер свою супутницю, — що я розшукую вас уже протягом кількох місяців?

При цьому він пустотливо скоса поглядав на Норріс і тріумфував, помітивши здивування на її обличчі.

— Як це? Не розумію. Ви розшукували мене? Може, в зв"язку з Нево?

Вона так стривожилась, що перестала розмішувати свою каву. Кожна риса її обличчя відображала збентеженість, а очі боязко і запитливо шукали його погляду.

— Чому ви сказали мені про це тільки тепер? — І вже енергійно вона додала: — Та говоріть же!

Але колишній її рятівник не збирався так швидко розкривати таємницю. Не поспішаючи, він вийняв свої сигарети і з незворушним виразом обличчя запропонував їй.