— Гаразд, я з"їжджу. Але май на увазі, це тільки заради нашої дружби. Політика мене не цікавить.

— Спасибі, Мак.

Вони зійшли вниз, і Йоганн підійшов до дівчини, що сиділа за конторкою в нижньому холі:

— До побачення, Лотто. Це тобі…

Мірбах простяг їй свою книгу нарисів з автографом.

— Дякую, пане Мірбах, до побачення, щасливої дороги…

Дівчина була дуже мила і приваблива в своїй простенькій, але доброго крою сукні з глибоким вирізом на грудях, у якому виглядав різьблений хрестик на ланцюжку. В неї було гарне волосся — важке, рудувате.

— Я не бачив її раніше, — сказав Фак, коли вони вийшли на вулицю.

— Старий баламут. Їй тільки шістнадцять…

Раптом Мірбах побачив нового Факового «фольксвагена»:

— О! У тебе нова коляска.

— Нам з Інгрід набридла стара, — відповів Максиміліан. Йому було приємно, що Мірбах звернув увагу на його новеньке авто.

Вони сіли в машину.

— Ну, розповідай…

— Розповідати особливо нічого. Точніше, всього відразу не розкажеш. Сподіваюся незабаром повернутись до Австрії, тоді й поговоримо.

— Як ти? Не одружився? — запитав Мірбах.

— Ні.

— Що пишеш?

— Щойно закінчив статтю про мистецтво… Про мистецтво фотографії.

— Про мистецтво фотографії?