Місяця квітня на 13-й день
За царювання Диоклитіяна було гоніння велике на християн, послані-бо були кати у всі гради і краї землі Римської, аби приносити жертви ідолам і примушувати християн до ідолопоклоніння, а тих, що не коритимуться, мучити і вбивати. Тому прийшов у Лаодикійські краї комит на ім"я Патрикій і здійснював наказ царський. Перед його приходом єпископ Лаодикійський Сісиній блаженний, довідавшись про наближення комита, узяв пресвітера, Артемона святого, і деяких християн і пішов у жертвище Артеміди вночі. І всіх, що там були, ідолів розбив і вогнем попалив. Повернувся у свою церкву християнську, яка була за п"ять миль від града, звичні сповнював молитви й утверджував вірних, кажучи: «Діти мої, чуємо, що йде антихрист у град, який хоче убивати християн. Хай ніщо не відлучить вас від любови Христової: ні вогонь, ні меч, ні звірі, ні будь-яка лютіша смерть». Коли увійшов у град комит Патрикій, приніс спершу жертву в капищі Аполоновому, і зробив у той день збори людей, і погрозу царську повідомив. Забарився п"ять днів у зборах і ловитвах, тоді увійшов в Артемідине капище, хотівши нечисту здійснити жертву, і не побачив ідолів, питався про них: «Де вони?» І сказали деякі з еллінів, що Сісиній-єпископ зі священиком своїм Артемоном та иншими християнами розбили статую Артеміди та инших, що там були, богів. Питався ж комит: «Де єпископ і християни?» Відповідали, що зібралися у своїй церкві. Зразу комит, сівши на коня, пішов з озброєними воїнами до християнської церкви, аби пролити кров вірних, Сісинія ж і Артемона на частини розрубати. Коли наближався до церкви і був десь за одну милю, раптом охопила його трясовиця велика, що з коня впав, і вогонь безмірний охопив його, і на ношах, які хтось мав, у дім його занесли. Коли ж настала ніч і воїни з кадилами сиділи біля хворого комита, сподіваючись його смерти, сказав комит до домашніх своїх: «Християни прокляли мене, і Бог їхній мучить мене». Казали йому домашні: «Сильні боги і світла богиня Артеміда здоровим тебе зробити». Тяжко ж він хворів і втратив надію на життя, сказав до воїнів: «Ідіть у церкву християнську, скажіть єпископові Сісинію»: Так говорить комит Патрикій: «Великий Бог християнський, помолися до Нього за мене, єпископе, хай встану з хвороби цієї важкої — і зроблю образ твій із золота і посеред града поставлю». Коли пішли воїни, сказали слова комитові єпископу, відповів той: «Золото твоє з тобою хай буде. Якщо віриш в Господа нашого Ісуса Христа, позбудешся хвороби тої». І знову послав комит, кажучи: «Вірую в Бога твого, лише хай буду зцілений». Тому помолився за нього єпископ — і зразу комит став здоровий, не мав зовсім недуги тілесної. Через декілька днів комит Патрикій пішов у град Кесарійський, що в Палестині, і коли був від Лаодикії десь за три милі, зустрів святого Артемона-пресвітера, який ішов з ловів: словом Христовим диких звірів ловив, і йшли за ним два олені і шість онагрів, їх же вів пресвітер до єпископа, мав-бо єпископ Сісиній сад гарний, і в ньому хотів мати диких звірів. Звелів комит стати колісниці, спитав раба Божого Артемона: «Як зловив ти звірів цих?» Він же відповів: «Словом Христа мого зловив». І сказав комит: «Старче, виявляєшся переді мною християнином?» Відповів святий: «З юности християнином є». Тоді, зв"язавши його двома веригами, передав двом воїнам, звелівши їм вести за ним Артемона до Кесарійського града. Святий же, зв"язаний, обернувшись до звірів, що за ним йшли, сказав: «Ідіть до Сісинія-єпископа». І пішли ті, і при дверях церковної загороди стали. Спитав єпископ воротаря, звідки прийшли ці звірі. Тоді, велінням Божим, один олень, людський голос прийнявши, сказав: «Артемона, раба Божого, схопив злочестивий комит і зв"язаного повів до Кесарії, нас же до тебе Артемон послав». І вражений був єпископ мовою оленя, і через взяття Артемона важко зітхнув, прикликав диякона Філея, сказав йому: «Нове чудо сталося, ось-бо один із цих звірів, яких бачиш, олень, людським промовляв голосом, розповідаючи, що раба Божого Артемона нечистий комит взяв і відвів у Кесарію зв"язаного. Жах охопив нас через промовляння людське оленеве, жалість важка — через схоплення Артемона. Візьми-бо просфори і йди в Кесарію з одним слугою і довідайся, чи правда те, що сказав олень». Взяв же диякон просфори і слугу, і, помолившись, пішов. І прийшов до Кесарії, знайшов Артемона святого, що у в"язниці сидів, і цілував його, кажучи: «Рабе Бога Вишнього і пастирю словесних овець, як ти покинув нас і впав у руки ката, ми ж не відали, але один з диких звірів сповістив єпископові про тебе, заговоривши людською мовою. Через те послав мене єпископ сюди довідатися, чи правда сказане, тяжко-бо через тебе журиться». Святий же Артемон сказав: «Слуго Господній Філею, йди сповісти владику мого святого єпископа, що на муки я взятий Христа ради і сиджу у в"язниці. Хай же помолиться за мене, щоб зміг я перемогти лукавий помисел христоненависника-ката і сподобитися стати сопричасником Христу Господу». І, давши один одному цілування, розлучилися: диякон до себе повернувся, Артемон же в ув"язненні залишився. Коли прийшов диякон до єпископа і слова Артемонові розповів, помолився єпископ зі сльозами до Бога, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Ти, що визволив Даниїла з уст левових і трьох юнаків із вогненної Навуходоносорової печі врятував, Ти і раба свого Артемона від ворожого Патрикія визволи, і дай йому перемогти всі катівські задуми, і зачисли його до святих мучеників лику».
В один ж із днів комит Патрикій, у Кесарійському граді збори народні роблячи, звелів привести перед себе святого Артемона, пресвітера Лаодикійського, і сказав до нього: «Скажи нам, старче, своє ім"я?» Він же відповів: «Артемон називаюся, раб Христа, Бога мого». Сказав комит: «Чи це ти розбив статую великої богині?» Відповів святий: «Я». Сказав комит: «Скажи мені, старче, як переміг ти силу її і не пощадив образу її? Не побоявся помсти її? Але вона, лагідна, дозволила тобі ще жити». Святий Артемон сказав: «І тебе зневажаю, молячись до Бога мого, і переможу катування твоє, мертвого ж і німого ідола як мав не зневажити?» Сказав комит: «Я, почувши ім"я твоє, що називаєшся Артемон, сподівався, що рабом ти є богині Артеміди, думаю, що вона життя тобі дала через тезоіменство твоє». Відповів святий: «Прескверний, нечестивче, сину диявола, отемнений розумом, якщо хочеш почути ім"я моє, розумій, що ще коли я був у лоні матері моєї, дарувалося мені ім"я те від Бога». Комит сказав: «Пошануй свою старість, пожалій сивину свою і принеси жертву великому у граді цьому богу Асклипію». Відповів святий: «Шістнадцять літ був анагностом і читав книги у церкві Бога мого, двадцять вісім років був дияконом, священні читав Євангелія, тридцять три роки закінчив у пресвітерстві, навчаючи людей і наставляючи на путь спасення допомогою Христовою — і нині велиш мені, щоб я був подібний на тебе і щоб приніс жертву бісові, який у бездушному ідолі перебуває? Проте я хочу побачити бога твого і зрозуміти силу його». Сказав комит: «Велику силу і славу має великий бог Асклипій. І якщо хтось перед дверима храму його не принесе кадила з молінням, увійти всередину не може». Змії жили у храмі Асклипієвому, і приносили жерці їм солодкі страви раз на рік. Сказав же святий: «Ходімо до храму Асклипієвого, і якщо не допустить мені увійти всередину, тоді кадило принесу йому». Ішов же комит і народ зі святим, і до храму того наближалися. Змії, більше ж нечисті у них духи, не терплячи приходу мученикового і сили в ньому Христової, вчинили свист страшний у храмі і галас, що й храм той, як дерево від вітру, хитався. Бачили те люди і комит, втікали зі страху. Після того сказав комит до святого: «Чи бачиш, яка велика сила Асклипієва: нікого не допускає увійти до себе без кадила?» Сказав святий: «Звели жерцеві своєму, щоб відчинив мені храм, і я увійду». І звелів комит жерцеві, щоб храм відчинили. Жрець же на ім"я Віталій сказав до комита: «Прошу твою пресвітлу владу, що не можу відчинити без кадила і молитви, великі-бо погрози бога Асклипія». І, взявши кадило, приніс жрець, за звичаєм нечистого жрекування свого, і відчинив замкнені двері. І зразу сам утік. Тоді комит, здалеку стоячи, мовив до святого: «Старче, якщо можеш увійти, увійди». Святий наблизився до дверей і, зробивши на собі знамення хресне, сміливо увійшов, і стали змії нерухомі. А святий помолився до істинного Бога свого, кажучи: «Господи, Боже мій, Ти, що через раба свого Даниїла вавилонського Вила розламав і змія убив, Ти і нині, Господи, при мені, грішному, силою своєю божественною убий змія цього, щоб прославилося ім"я Твоє святе». Тоді заборонив зміям, щоб нікому не шкодили, звелів їм іти за собою і вийшов з ними геть. Люди ж і комит, бачивши змій, які вийшли з Асклипієвого храму, налякалися й кинулися бігти. Закричав же услід їм святий: «Чого втікаєте? Не бійтеся, станьте і побачите нині, що силою Бога мого істинного помруть змії ці перед очима вашими». І дмухнув на них — зразу зробив їх мертвими, потріскали перед ногами його, наче громом побиті. І сказав Артемон святий до комита: «Чи бачиш, Патрикію, шанованих у вас богів, як силою Бога і Отця, Господа нашого Ісуса Христа померли?» Налякані були комит і весь люд, бачивши зміїв, без заліза убитих, серед них же один змій був вельми великий, мав п"ять ліктів. Те бачивши, Віталій-жрець підняв голос свій вельми, кажучи: «Великий Бог християнський, і велика сила мужа цього, що подихом уст своїх убив зміїв цих!» І, припавши до ніг святого, говорив: «Рабе Бога Вишнього, не відступлю від тебе, але прошу тебе: знаменуй мене силою Бога твого, хай буду досконалою вівцею твого стада, досі-бо перебував у звабі, дивлячись на кумирів і зміїв цих, нині ж істинного пізнаю Бога». Нечестивий же комит мав осліплені очі духовні, що й, таке чудо бачивши, не хотів пізнати істини. І не силі Божій, а чарам Артемоновим убивство зміїв зараховував. Не міг знести сорому і, сповнюючись гніву через своє осоромлення і через страту зміїв, звелів знову мученика святого схопити й поставив перед неправедним судом своїм на допит. І сказав з люттю до святого: «Так мені велика богиня Артеміда і світозорний Аполон: якщо не розкажеш, якою силою убив ти превеликих зміїв, то на частини тебе розірву». Відповів мученик: «Силою Христовою і допомогою святого архангела Рафаїла, на те від Бога посланого, убив я зміїв ваших». Сказав комит: «Хіба той, з роду жидівського, може мати таку силу?» Сказав святий: «О потемнений злістю, постарілий змію, спадкоємцю тартару, ти чув і ще послухай, що від сили Бога мого звірі ваші померли». Тоді комит люті сповнився, розжарив сильно сковороду і на ній простягнув нагого мученика святого, ще ж і рожна залізні розжарив і звелів колоти його й иншим гострим залізом відрізати частини тіла його. І сказав до нього: «Чи бачиш, непокірний старче, як плоть твоя від мук гине?» Страждалець, поглянувши на небо, сказав: «Господи Ісусе Христе, не дай нечистому комитові насміхатися з мене, раба Твого, знай-бо, що задля Тебе страждаю. Дай же мені терпіння до кінця, щоб осоромився ворог зовсім. Почуй, Боже, молитву раба Твого і прохання моє прийми, Господи Саваоте. Ти-бо створив небо, і землю, і все чудесне під небом, і Господом є всіх, і нема такого, хто б міг противитися Тобі, у милості своїй спаси мене, Господи. Ти освятив незлостивого свого отрока Авеля, невинно заколеного. Оправдав і на висоту підніс угодника свого Єноха. Зберіг у ковчезі Ноя, возніс задля благословення святителя Мелхиседека, через жертву прославив Авраама. Примножив у народженні дітей Яковових, витягнув із содомського вогню Лота, винагородив за терпіння Йова. Твоєю допомогою переміг тілесні пристрасті Йосиф, піднявся на ворогів Мойсей, раб Твій, і всі, кому дав Ти закон, хвалять Тебе, Бога, що прославляє. І я, Господи, раб Твій, прошу Тебе, помилуй мене милістю своєю і поможи мені силою своєю». Коли так святий молився, олень той, що людським голосом в Лаодикії до єпископа промовляв, прибіг до Кесарії і посеред людей на зібрання те вийшов, припав до ніг святого мученика і лизав ноги його чесні. Тоді, ставши проти комита, Божим велінням, на викриття й осоромлення нечестивих, знову, людський голос прийнявши, почав говорити: «О комите найзлочестивіший, пізнай, що нема нічого такого, що було б неможливим для Бога, який сильний і безсловесним подати людське слово на виявлення божественної своєї сили. Знай-бо, що раб Божий Артемон скоро звільниться, тебе ж дві небесні птиці схоплять і в киплячу бочку будеш вкинений, бо, кого визнав Богом і повірив у Нього, Того відрікся і праведного чоловіка жорстоко мучиш». Нечистий же комит, якого дикий звір викрив, вважав те волхвуванням, і розгнівався вельми, і звелів воїнам оленя убити. І один з воїнів, взявши сулицю, кинувся проколоти оленя. Олень відскочив, а сулиця вдарила стольника комитового в живіт і проколола його — і зразу проколений на тому місці викинув душу свою. Те бачивши, комит пожалів за стольником своїм і, вставши зі судища, пішов до дому свого, мученика звелів знову вкинути до темниці.
Наступного дня звелів приготувати бочку велику, і наповнив її смолою, і вельми розварив, хотівши в неї стрімголов вкинути мученика. Коли ж те було, прийшли слуги, сповіщаючи, що розжарена вже бочка і розварена смола, а комит, хотівши своїми очима те бачити, сів на коня і до бочки поїхав. Коли ж наближався, спустилося з неба два ангела, на подобу орлів, і, вихопивши комита з коня, вкинули його у киплячу в бочці смолу. І так розварився, що навіть костей його не зосталося. Воїни ж і весь люд, бачивши те, налякалися і розбіглися. А святий, виведений до бочки, залишився сам на місці, де стояв, славлячи Бога. І схилив коліна, помолився, і вийшло з місця того джерело водне. І прийшов Віталій, жрець ідольський, й инших багато огласилося й охрестилося від святого. У ніч ту був голос зверху до мученика, який говорив: «Вийди з града цього і йди в Азію на місце, що називається Були, яке є у примор"ї. І там знайдеш Олександра і його матір Піронію, і будеш з ними очищати багатьох від бісів і різних недуг. І багатьох охрестиш, і будуть вони прославляти Бога». І коли настав ранок, зійшлися до святого Артемона всі новоохрещені, він же, взявши Божественні Таїнства, хліб розломив на частки і чашу святу розчинив, дав їм, кажучи: «Цей хліб — тіло Христове, а ця чаша — кров Христова, пролита за ваші душі. Тому пильнуйтеся, діти, щоб ні один з вас любови Христової не відлучився, стійте непорушно у вірі. Мені ж наказано йти до Азії». Чув же єпископ Кесарійський все про святого мученика Артемона: і що охрестилося від нього багато, і що вчить народ словом істинним, — прийшов до нього з вірними. І, привітавши святого й помолившись, назначив знаменням місце, де страждав святий мученик Артемон, і потім збудував на ньому церкву. А тих, кого охрестив мученик, декого освятив у єреї, инших — у диякони, а Віталія поставив єпископом і вручив йому палестинські землі. Святий же мученик Артемон, попрощавшись з єпископом і людьми, пішов у вказаний йому азійський край, і на путі підняв його ангел, заніс і поставив на місці, куди йому веліли, де ж, великою силою Божою знамення вчинивши, багатьох просвітив і до Бога привів.
Тоді взяли його невірні й відтяли голову, відійшов він до Вічних Осель, щоб прийняти вінець шани від Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.
Ця свята мучениця Томаїда, народжена в Олександрії від батьків благочестивих, ними в настанові книжній і в добрих звичаях вихована була. Коли досягла п"ятнадцятилітнього віку, батьки поєднали її законним шлюбом з одним юнаком християнським. І жила молода Томаїда в домі мужа чесно, мала похвалу за цноту і лагідність, незлостивість та инші свої звичаї добрі. Жив же в тому домі батько мужа, а її свекор. Він, сатанинською дією, задумав лукаве на невістку свою, зранившись красою її, і розпалювався плотським бажанням на неї, і шукав зручного часу, щоб з нею гріховно бути, але не знаходив, лише щодня якось пестив: часто обіймав і цілував її. Молода цнотлива жінка не розуміла звабливого цілування його і лукавого помислу, але думала, що з батьківської любови це робить, і соромилася його як батька. Був же муж її рибалкою, і однієї ночі прийшли до нього инші ловці, взяли його ловити рибу. Після відходу хлопця з дому піднявся батько його на дівчину і почав на гріх її змушувати. Вона ж зразу настрашилася через таке несподіване зло, почала боронитися від безсоромного старця і говорила йому: «Що робиш, батьку, зроби знамення хресне на лиці своєму і відійди, бо диявольське це діло». Старець же не відступав, примушуючи і словами любодійними, і дерзновенням безсоромним. Але вона, цнотлива і страху Божого сповнена, боронилася перед ним завзято, просила ж і вмовляла свекра свого, щоб зупинився в такому беззаконному нечистому бажанні. Але скільки вона боронилася, настільки він сильніше примушував її, палаючи, наче полум"ям, пристрасною похіттю до неї. Був же над ліжком на стіні меч, старець меча того рукою дістав і з піхви висунув, почав страшити, говорячи: «Якщо не послухаєш мене, ось мечем цим відітну голову твою». Відповіла дівчина: «Якщо на частини потнеш мене, все одно не зроблю безсоромного цього діла». Тоді старець великої сповнився люті, вдарив мечем тим сильно невістку свою, блаженну Томаїду, і вбив її, зразу перетяв пополовині. Передала вона душу свою в руки Божі і прийняла славний вінець мучеництва за таку свою чистоту і цноту, за які подвизалася аж до крови, і поклала душу свою за Божий закон, бажаючи краще померти, ніж таким беззаконням прогнівати Бога й осквернити своє тіло й ложе мужа свого. Убивцю ж того зразу наздогнала кара Божа: осліп-бо очима той, хто сліпував душею, і кинув меч, шукаючи дверей, хотівши вийти з покою того і втекти безвісти, але не зміг втрапити, і довго мучився, обмацуючи стіни і дверей шукаючи, проте не знайшов, був безвихідний. Тоді прийшли инші ловці і, постукавши, кликали сина його на діло своє, батько ж відповів, кажучи: «Пішов син мій ловити рибу, покажіть мені двері хати моєї, бо не можу потрапити». Вони ж, відчинивши, увійшли й побачили старця, який закривавлені мав руки й одяг і обмацував стіни, і жінку мертву, що на землі перетята навпіл лежала у крові своїй. Те бачивши, настрашилися і питали: «Що це таке? Хто і для чого вчинив убивство це?» Старець же визнав гріх свій і просив, щоб вели його в претор і передали законному суду, щоб прийняв достойну кару за ділами своїми. Повернувся й чоловік з риболовлі і побачив, що сталося, невимовного жалю й сорому сповнився, ридав за дружиною своєю, настільки цнотливою, соромився за батька свого, настільки беззаконного, що ані Бога не побоявся, ані своєї сивини не посоромився, вчинивши таке. Переданий був старець судові і прийняв кару меча. А до тіла убитої зійшлося багато людей олександрійських. Дивувалися такому дивному й страшному ділу і цноту її похвалами прославляли. Трапилося ж у той час бути там преподобному отцеві Даниїлу Скитському, він сказав до учня свого: «Дитино, ходімо, побачимо мощі святої отроковиці». І пішли, подивилися і, повернувшись, ішли в монастир, названий Октодекат, тобто вісімнадцятий, і зустріли монахи отця чесно й люб"язно його прийняли. Розповів же їм отець про страждання Томаїди святої і сказав: «Ідіть принесіть сюди чесні її мощі, не годиться-бо, щоб тіло її покладене було з мирянами, але зі святими отцями». Деякі брати почали обурюватися, що тіло жіноче наказує зі святими отцями покласти. Преподобний же відповів їм: «Та дівчина, яку принести сюди не хочете, матір"ю є і мені, і вам, бо за цноту померла». Тоді монахи не сміли противитися святому отцеві Даниїлу, пішли, взяли те тіло й поховали з честю в гробниці монастирській з отцями святими. Після цього попрощався преподобний зі всіма отцями й з учнем у свій скит пішов. Трапилося ж, що одного брата блудний біс вельми змагав, і прийшов він до преподобного Даниїла, розповів про плотську свою пристрасть велику. І сказав йому преподобний: «Іди в монастир Октодекатський і, увійшовши в гробницю святих отців, помолися, кажучи: «Боже, молитвами мучениці Томаїди, поможи мені і визволи мене від боротьби блудної». Уповаючи на Бога, звільнишся від спокуси диявольської». Брат же, заповідь отчу прийнявши, пішов туди і зробив, як же йому звеліли. І закінчилася боротьба плоті його, і повернувся він у скит, припав до ніг преподобного отця Даниїла, кажучи: «Молитвами святої мучениці Томаїди і твоїми, отче, звільнив мене Бог від боротьби блудної». Спитав же його старець, як звільнився. І сказав брат: «Дванадцять лише молитов помолився, ще ж і з лямпади при гробі святої мучениці Томаїди єлеєм помастився, і поклав голову свою на гробі її, і заснув. І ось явилася мені дівчина світла, свята Томаїда-мучениця, і сказала мені: «Отче-отче, прийми благословення це і йди з миром в келію свою». Я ж, взявши благословення, збудився зі сну і відчув себе зовсім звільненим від тілесних пристрастей. Не відаю, чим було благословення те, яке мені уві сні свята дала, лише звільнення від пристрастей пізнав». І сказав Даниїл преподобний: «Таке дерзновення в Бога мають ті, що подвизаються у цноті». І жив собі далі брат той, не мав більше ніякого плотського турбування і славив Бога, прославляв і святу мученицю Томаїду, лікарку своїх пристрастей. Так само потім робили й инші, що такими пристрастями бентежилися: сходилися до гробу її й отримували розраду і звільнення від тілесної боротьби, святими її молитвами, і славили у тій святій славленого Христа Господа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і поклоніння навіки. Амінь.
Місяця квітня на 14-й день
Після смерти Теодора, Папи Римського, прийняв престол Римської церкви Мартин блаженний, одноголосним вибором усіх. У той час на Сході, у Греції, царював Конста, син Константина, внук Іраклія-царя. Ще ж у ті роки царі грецькі володіли і старим Римом, і намісників своїх на західних тримали краях. Примножувалася тоді на Сході єресь монотелітів, тобто єдиновольників, які сповідували, що одна лише у Христі Господі нашому воля й одне бажання. Єресь та походила від попередньої Євтихієвої єресі, яка про одну лише природу в Христі злословила, не відповідно до православного ісповідання, яке стверджує вірити у дві в Господі нашому, втіленому Бозі, природи, також і дві волі, два бажання і дії, окремих кожної природи, проте в одній особі Христовій. Бо не на дві особи розділяється Христос Бог, але у двійці природ, не змішуючись, пізнається. Почав же ту єресь Кир, патріярх Олександрійський, і Сергій Царгородський, погодився на те й цар Іраклій, дід царя Консти. Після Сергія-патріярха в Царгороді був Пирр, також єретик-монотеліт, тоді Павло, тієї ж єресі. За намовою того Павла цар Конста написав одну книжицю, монотелітської єресі сповнену, назвав її Типос, і розіслав всюди, так вірити наказуючи. Багато-бо з правовірних, що з єрессю тою не погоджувалися і царському неблагочестивому велінню противилися, через вигнання, рани і смерть постраждали. Таким був преподобний Максим Ісповідник, як же в житії його багато про те написано, і цей, про кого нам слово, святіший Мартин Папа. Тільки-но прийняв престол староримського патріяршества, зразу цар послав до нього ту свою єретичного мудрування і зловір"я книжицю, бажаючи, аби новопоставлений Папа Мартин ту його віру прийняв і утвердив соборно. Блаженний же Мартин відкинув те зловір"я, кажучи: «Якщо б і цілий світ нове це вчення, правовір"ю суперечливе, захотів прийняти, — я не прийму, не відступлю від євангельського й апостольського учення і святих Отців передання, якщо мені і смертю постраждати». І послав до Царгородського патріярха Павла чесних із причту церковного мужів зі своїм писанням, просячи його і вмовляючи, щоби в єднанні церковному не робив розбрату, не сіяв полови єретичної посеред пшениці віри благочестивої і царя щоб переконав зупинитися в мудруванні такому, противному Церкві. Патріярх же Павло не лише блаженного Мартина Папи не послухав, а й посланців його з безчестям і ранами у далекі вислав землі. Тоді святіший Папа, радою преподобного Максима, авви Хрисополітанського, який у Римі в той час був, зібрав Собор помісний, скликав єпископів західних числом сто п"ять і, поклавши перед ними Кировий, Сергієвий, Пирровий і Павлів блуд, разом і царське писання, яке Типос називалося, анатемі передав. І написав до всіх вірних, що є у вселенній, у правовір"ї їх утверджуючи, виявляючи ж єретичний блуд і наказуючи остерігатися того пильно. Почув про те цар Конста, гніву й люті великої сповнився і послав помісника свого, одного воєводу на ім"я Олімпій, до Риму, щоб взяти Мартина святого. Але коли Олімпій до Риму прийшов, застав ще Собор помісний і, бачивши багато єпископів і людей, що зійшлися, духовного і мирського чину град наповнений, не посмів відкрито взяти Папу, але одного з воїнів намовив убити його несподівано в церкві. І коли воїн прийшов до церкви, маючи під одягом схований меч оголений й гострий і наблизився до Папи, щоб несподівано проколоти його, зразу осліп. Господь-бо, що не кладе жезла грішних на долю праведних, не дав убивці звести катівську руку на вірного раба свого. Бачивши, як сам Господь береже служителя свого, Олімпій залишив Папу і пішов у Сицилію проти сарацинів, там і помер. А цар, якого Павло-патріярх намовляв, послав иншого намісника до Риму, воєводу Теодора, прозваного Каліопою, щоб взяти Мартина, наклавши на нього брехливі провини, наче годиться із сарацинами, намовляє їх на Греко-римське царство, повстати війною проти царя хоче, наче віру, від отців передану, неправедно береже, ще ж і Пречисту Богоматір ображає. Дійшов же намісник царевий до Риму, наклав провини ті на Папу перед усіма. Блаженний же Мартин Папа ні в одній провині винний не був, очищав себе від наклепу неправедного. «Із сарацинами, — казав, — ніколи ж ніякої не мав згоди, хіба що посилав правовірним братам милостиню, які посеред сарацинів в убогості й бідах жили. А Пречисту Богоматір якщо хтось не шанує, і не сповідує, і не поклоняється їй, той проклятий у нинішньому віці і в майбутньому нехай буде. Віру ж святу, яку святі апостоли й богоносні отці передали, не ми, — казав, — але ті, що супротивно мудрують, неправедно бережуть». Намісник же царевий, не слухаючи оправдання Папи, у всьому винного його робив, додав, врешті, і те, наче неправильно на престол зійшов. Одної ж ночі, коли ніхто не знав, воїнською силою взяли Папу, повели до пристані і, посадивши в човен, послали на море далеко, між острови, що називалися Цикладськими, де на одному з тих островів, що Наксія називається, тримали святого цілий рік, морили голодом і нестатком потрібного. Коли ж щось боголюбці, які були в тому краї, милосердячись над вигнаним Папою, приносили, то викрадала сторожа, силою в тих, що приносили, забирала й докорами їм докоряла, кажучи: «Якщо хтось із вас його любить і милосердиться над ним, той ворог батьківщині. Бо вигнанець він, єретик, противник Божий і заколотник усього Греко-римського царства. І чинили багато пакостей святому сторожі ті, насміхаючись й ображаючи безчесно. І знеміг святий міццю тілесною від щоденної нужди й нестачі і від хвороби, що охопила його, проте не знемагав великодушшям, усе, Бога ради, з вдячністю терплячи. Тоді до Візантії його повезли.
Коли досягнув корабель Візантії і до пристані, що Євфимієвою називається, поблизу Архандії, вранці пристав, приходили до святого, який дуже хворим був, різні люди-нелюди, навмисне з царських і патріярших палат на те послані, аби великим злослів"ям та образами безчестити настільки чесного Божого архиєрея. І терпів те святий з ранку до вечора. Коли заходило сонце, прийшов один нотаріус на ім"я Саголива з багатьма воїнами і, взявши святого з корабля на ноші (йти він зовсім не міг через хворобу), поклали і несли в якийсь двір, який Правдіярія називається, і там у комірчині темній і тісній замкнули, і пильно стерегли, вважаючи, щоб ніхто із града не довідався про нього, що він там. І перебував святий в тому ув"язненні дев"ятдесят три дні, ні з ким говорити не міг. Тоді несли його звідти у дім сакеларія, де зібралися сенатори. І коли на ношах внесли його до них, один зі старших сенаторів крикнув на нього, наказуючи йому встати. І хоч казали слуги, які несли, що не може встати, бо вельми хворий, однак із гнівом велів йому, аби, хоч хворий, стояв перед ними, а що не міг стояти, звелів підтримувати. Піднявся святий і став посередині, підтримуваний иншими. Стало і лжесвідків багато, навмисне на те влаштованих і наперед навчених, аби виносити на нього брехливі вищезгадані й инші різні неправедні звинувачення. І свідчили, присягаючись святим Євангелієм. І коли блаженний Мартин, розмовляти по-грецьки не вміючи, через перекладача свого оправдатися хотів, не слухали його і сказати нічого не давали, а перекладача безчесними принижували словами. Казав до них святіший Папа: «Знає Господь, яке велике добро зробите мені, коли скоро якоюсь смертю уб"єте мене». Після цього вивели святого на місце одне високе, людне, де весь народ збиратися звик, і там, оскільки стояти не міг, посадили його. Цар же з одної високої вежі дивився на нього потай. І прийшов від царя сакеларій, грізно сказав до святого: «Бачиш, тому що покинув ти Бога, і Бог тебе покинув». Те сказавши, звелів людям проклинати блаженного Марина. І взивав народ голосно: «Анатема Мартину Папі!» А ті, котрі бачили, що ні в одному злі не винний Папа, з понурими лицями і слізними очима відходили з того місця видовищ. Тоді сказав сакеларій до претороначальника: «Візьми цього і на частини розрубай, не достойний-бо він жити». І зразу спекулятори, взявши святого, скинули з нього верхній одяг, спідній ж на ньому роздерли згори донизу, і залізо важке на шию і на все тіло його наклали, і тягнули звідти через град в претор, меч же оголений несли спереду, щоб тим мечем порубати його. З людей же одні насміхалися, кривдили, ображали і кивали головами, кажучи: «Де Бог його? Де учення віри його?» Инші плакали і ридали, бачачи таке безчестя і муки, без провини роблені настільки великому святителеві Божому. А преподобний подвійне підняв страждання: і тілом — від недуги, і важких кайданів, і катівських рук, що немилостиво його тягнули, страждав; і душею — від оголення і безчесних докорів сором і сердечний біль терпів. Коли притягнули його в претор, у темницю між злодіїв і розбійників вкинули, зв"язаного тягнули долі по сходинках багатьох, на них же падаючи і вдаряючись, святий зранився усім тілом аж до сині і пролиття крови. Через яку годину перенесли його в иншу темницю, названу Діомидовою, де ж від болю і холоду великого (був-бо місяць січень) близький був до смерти. Жінка ж сторожа в"язничного, змилосердившись над святим, прийшла таємно в темницю до в"язня святого. І, взявши його звідти, обв"язала його рани, і на своїй постелі поклала, й одягнула тепло. І лежав святий до вечора безголосий, наче мертвий. Коли пізній вечір був, Григорій, старійшина царських євнухів, урядника дому свого послав з малими якимось наїдками до святого, кажучи: «Не знемагай у скорботі, уповаємо на Бога, що не помреш». Це почувши, Мартин преподобний зітхнув із серця, бо неприємним було йому те слово: бажав померти у своєму за правовір"я стражданні. І зразу зняли з нього залізні окови. Зранку ж пішов цар відвідати хворого патріярха Павла, бо при смерті був, і розповів йому все про Папу Мартина. Павло ж, важко застогнавши й до стіни обернувшись, сказав: «Горе мені, і це додалося до осуду мого». Спитав його цар, чому говорить так. І відповів патріярх: «Хіба мала, пане, мука, щоб Папа терпів таку?» І, заклинаючи, просив царя, аби перестав кривдити Папу. Через вісім днів, коли помер патріярх Павло, посланий був від царя Демостен-нотарій з иншими знатними мужами в темницю Діомидову до святого Мартина. Вони, увійшовши, сказали: «Владика наш цар говорить тобі: «Ось в якій славі був, в яке безчестя прийшов, у безчесті тому ніхто тобі не винен, лише ти сам». А святіший Папа нічого ж не відповідав, до Бога очі звів, сказав: «Слава і дяка за все єдиному Цареві безсмертному». І питали святого про Пирра, який раніше був патріярхом, чи вільною волею своєю, коли був у Римі, відрікся своєї монотелітської віри, і як Теодор, Папа, який раніше був, прийняв його? Святий же Мартин розповів їм усе про Пирра детально: що, вільною волею до Риму прийшовши, подав на хартії своє відречення від неправедної віри, хоч і знову після того на попереднє зловір"я повернувся. І що Папа Теодор чесно прийняв його як єпископа і всім потрібним задовільнив. На кінець святий промовив до них: «Ось я в руках ваших, робіть зі мною, що хочете, як же Бог дав вам. Знайте ж точно, що якщо й на частини розшматуєте мене, до Константинопольської церкви, допоки вона перебуває у зловір"ї, не приєднаюся. Випробуйте і побачите, яка благодать Божа в рабах Божих». Те чувши, посланці повернулися до царя, дивуючись великодушності й небоязливому серцю святого, що мук і смерті не страшиться. Пробув же святий у темниці Діомидовій вісімдесят п"ять днів, прийшов Саголива-нотарій до святого, кажучи: «Наказано мені взяти тебе звідси у дім свій, а потім кудись посланий будеш». Питав же святий, куди має бути посланий і на яке місце, але той не хотів розповісти. І сказав преподобний: «Залиште мене тут у в"язниці аж до тої години, коли маєте мене кудись послати». І пішов нотарій. Заходило сонце. Блаженний Мартин Папа сказав до своїх співв"язнів: «Підійдіть, брати, і даймо один одному останнє цілування, бо зараз прийде той, що хоче мене звідси забрати». Прощалися з плачем, а святий з веселим лицем казав їм: «Не плачте, але більше радійте зі мною, радіючим, бо у вигнання йду за правовір"я». Після цього прийшов знову вищезгаданий нотарій і, взявши святого, повів. Усі ж, що були у в"язниці, невтішно ридали через розлуку з ним. І посадили святого в корабель і у вигнання відіслали в Херсонес, де голодом, скрутою і всіляких потреб нестачею морений, через два роки до Господа відійшов. Святе ж його тіло поховане було поза градом Херсонесом, у церкві Пресвятої Богородиці, названої Влахернською. І був гріб його славний, бо багатьом і різним хворим зцілення подавалося молитвами його святими благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.
Ці святі мученики були із града литовського Вільна, за нечестивим тоді звичаєм — поклонники вогню, як же й инші краю того люди. Антоній-бо та Йоан братами були по крові, з усієї душі християнське благочестя полюбили. Коли Несор до Литви прийшов, від нього божественне прийняли хрещення, у ньому ж старший літами Йоаном наречений був, а той, що по ньому, — Антонієм іменований. І провадили після хрещення життя, як християнам годилося. Служили ж князю литовському Ольґерду і таїли перед ним християнську свою віру, проте не змогли втаїти, бо відрізнялися від инших зміненим уставом свого життя і звичаю. Не хотіли-бо вже на инших бути подібними, стригти так голову і бороду, як же нечестиві обстригали, ані їсти в пісні дні м"ясо, ані щось инше нечестиве, християнству супротивне, чинити. І спитав їх якось князь, чому не дотримуються литовських давніх законів. Визнали сміливо себе християнами. Князь же примушував їх, аби відреклися християнства й скуштували покладеного перед ними на трапезі м"яса. Але вони твердо стояли у християнській вірі, м"яса не хотіли скуштувати, бо тоді день був пісний. Звелів тому князь замкнути їх у в"язниці похмурій, в яку ж вони із веселістю, не як до темниці, але як на царювання, ішли, радіючи й дякуючи Богові, бо сподобилися за ім"я Його святе страждати. Коли пробули вони в темниці рік один, змалодушив Йоан, втомився від темничної скрути і мук забоявся — послав до князя прохання, щоб звільнив його з ув"язнення, обіцяв всі накази його виконати. Князь же радий був, звелів відпустити обох і до попередньої служби повернув їх. Йоан-бо зовні уподібнювався до нечестивих, чинячи за звичаями їхніми і виконуючи волю княжу, всередині в серці своєму християнства дотримувався, таємно молячись до Христа Бога, Його ж явно, через страх перед муками, не смів визнавати. Антоній же анітрохи не змінив християнського свого звичаю, але відкрито робив те, що істинному християнинові робити випадає, а Йоанові докоряв через його малодушність і боязливість і переконував його всіляко, аби прийшов до покаяння і не боявся мук, знову щоб визнав Христа відкрито. Нечестиві ж бачили Йоана, старшого брата, що у всьому підкорявся князеві, на Антонієві діла не зважали. У якийсь час, коли, як звично, обидва брати Йоан і Антоній перед князем стояли, Йоан їв дане йому м"ясо, хоч пісний день був, блаженний же Антоній не хотів скуштувати, визнаючи себе християнином, — знову через те, велінням княжим, у темниці його замкнули. А Йоана зневажали всі: християни не любили як відступника, нечестиві докоряли як непостійному, який ані батьківської давньої не зберіг віри, ані тої, що пізніше захотів, християнської, не зберіг цілою. Отямився Йоан і у своєму падінні почав каятися зі сльозами і, підійшовши до вищезгаданого пресвітера Нестора, просив його, щоб заступником за нього був до брата, аби простив йому гріх його і в спільноту свою щоб прийняв. Те чувши від пресвітера, Антоній відповів: «Не може бути в мене з ним ніякого єднання, поки спершу відкрито не визнає Христа і християнської віри. Коли ж те зробить, тоді все для нас буде спільним». Йоан же справді каявся, слова братові з любов"ю прийняв і шукав зручного часу, коли б міг відкрито християнське визнати благочестя. Одного дня, коли князь у лазні мився, прислуговував йому Йоан і, бачивши зручний час, набрався сміливости й християнином себе перед князем визнав без страху. Князь же, тому що сам був тоді в лазні, нічого не посмів там йому зробити ані не показав свого на нього гніву. Потім, коли при багатьох уже, що перед князем стояли, Йоан велегласно християнином себе назвав, зразу, велінням княжим, був схоплений, і всі, що там були, немилостиво руками й палицями довго били його і в темницю вкинули. Те бачивши, святий Антоній невимовної радости сповнився, і перебували обидва в темниці, славлячи Бога, де ж і пречистих життєтворних Христових Таїнств від вищеназваного єрея причастилися. Через декілька років святого мученика Антонія засудили на смерть безчесну, наче злодія, на дереві мав бути повішений. Коли йому звечора про те сповістили, цілу ніч ту без сну перебував, хвалячи Бога, і молячись, й утверджуючи брата до безстрашного за Христа страждання. Переконував, аби пильнувався першого падіння і пророчо передбачав йому: «Після моєї, — казав, — кончини, і ти, брате, не через довгий час, такою ж маєш кончиною до Христа перейти». Коли світав день, причастилися обидва божественних і життєтворних Тіла і Крови Христових, і близько обідньої години вивели святого мученика Христового Антонія з темниці і на дубі велінням княжим повісили в 14-ий день січня. І так непереможний Христовий воїн святу свою й непорочну душу передав у руки Христа, Бога свого, Його ж полюбив. Святий же мученик Йоан залишений був у темниці, сподівалися-бо нечестиві звабити його і від християнської віри відвернути. Але коли бачили його незмінного у святій вірі і сміливого, що і в темниці Христа проповідував, на таку ж смерть, як же і брата його раніше, засудили — у той же рік задушенням заморили, на тому ж повісивши дубі місяця квітня у двадцять четвертий день. Так і цей страстотерпець, подвиг мученицький закінчивши, пішов до подвигоположника Христа, за Нього ж добре подвизався. Тіла ж їхні святі, Антонія та Йоана, разом на одному місці вірні чесно поховали.