Страждання святого мученика Євтихія

Святий мученик Євтихій, у КесаріїКападокійській народжений і вихований, походив із чесного патриціянського роду, проводив непорочно у цноті християнській роки юности своєї, сивину маючи розуму і вік старости — життя чисте. Поєднався законним шлюбом із жінкою за царювання богопротивногоЮліяна Відступника, і ще не розійшовся шлюбний бенкет, як показав за Христом, Богом своїм, велику ревність і любов. Було-бо в граді тому капище нечистого ідола, його ж називали Тихис, тобто "доля, чи фортуна". Капище те відомим було, у ньому ж цар Юліян щодня приносив свої нечисті жертви, якщо був у Кесарії. Коли відбувався шлюб Євтихія, трапилося тоді й празнику нечестивому ідольському бути. І бачив Євтихій святий еллінів (їх же небагато вже в Кесарії було), які йшли з приношенням жертви до свого капища. Розпалився ревністю до Господа і, взявши зі собою багато християн, пішов і розбив ідолів та храм ідольський зруйнував до основ. Зразу ж про те сповіщено було цареві Юліяну, а святий Євтихій, бачивши, що має бути йому за те страждання, маєтки свої тим часом роздав убогим і приготувався до мученицького подвигу, у пості і молитвах перебуваючи. Цар же Юліян, коли почув про те, що сталося в КесаріїКападокійській зруйнування богів його храму, сповнився люті великої, гнівався не лише на Євтихія, а й на цілий град, і зразу звелів усіх чесних громадян схопити, з них же деяких смертю скарав, а инших у вигнання послав і маєтки їхні розграбував. Ще ж і у всіх церков кесарійських маєтки позабирав і клириків у воїнський чин записувати і в полки насилу вести звелів. У града ж забрав чесне ім"я Кесарія, яким же за царювання Клавдія його було вшановано. І звелів попереднім ім"ям називати його — Маза, так-бо раніше називався. І між селами його записав, викресливши з числа шанованих градів, і данину велику на тамтешніх мешканців, християн вірних, наклав. І зруйноване капище з великими погрозами звелів християнам відбудовувати. Клявся, що не зупиниться у кривді града ані не допустить, аби галилейці (так християн називав) голови свої на плечах носили, якщо не зведуть знову зруйнованого богам еллінським храму (і прийшло б до здійснення те діло, якби швидка загибель не наздогнала царя-богоненависника). А Євтихія святого, як найпершого винуватця руйнування того, мучити і до ідольської жертви примушувати звелів. Тримали святого в кайданах і на допит часто виводили, і мучили, і до ідолослужіння примушували. Пробачити йому те дерзновення, що зруйнував храм, могли за умови, якщо поклониться ідолам. Проте Христовий воїн ніяк не корився, але мужньо стояв в ісповіданніімени Христового. Повісили його на катівському дереві і гребенями залізними обдирали його до нутрощів, але укріплював його ангел, що явився йому в муках. Тоді після довгих і важких мук мечем у голову страчений був, і видно було чудо: замість крови молоко з водою витекло з рани. І взяли вірні святе його тіло, чесно поховали. Бідував же град від гніву катового, а найбільше тоді, коли на персів через Кападокійський край ішов, до Кесарії наближався і нахвалявся зруйнувати град до решти. Вийшов же йому назустріч святий Василій Великий, віддаючи честь яко цареві й приносячи на благословення три хліби ячмінні, які сам їв. Цар звелів зброєносцям своїм хліби ті взяти, а святому Василієві дати сіна жменю з наругою, кажучи: "Ти дав нам ячмінь — їжу худоби, тому сам прийми від нас сіно". Відповів святий Василій: "Ми, о царю, принесли тобі те, що самі їмо. Ти ж дав нам їжу худоби — справді насміхаєшся, бо не можеш сіна того владою своєю перетворити на хліб і їжу, природну для людини". Розгнівався ж Юліян, сказав до святого: "Знай добре, що тим сіном буду тебе годувати, коли повернуся сюди з Персії. Зруйную-бо і знищу град цей до основ і ралом те місце зорю, щоб краще жито, ніж людей, родило. Не утаїлося від мене, що, твоєї ради послухавши, народ насмілився образ і храм Фортуни зруйнувати". Це з гнівом сказавши, цар пішов у путь свою і загинув там скоро — вбив його святий великомученик Меркурій, як же про те в житії святого Василія Великого написано. Після убивства Юліяна народ кесарійський збудував церкву прекрасну над гробом святого мученика Євтихія, і струмені зцілення виточили святі його мощі на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого преподобномученика Вадима, Архимандрита в Персії

У час вбивства святих сорока мучеників перських взято було святого Вадима-архимандрита з сімома учнями його і, за наказом Саворія-царя, замкнено у в"язниці. Був же цей святий із градаВитлапата, з роду багатого вельми, і, коли захотів стати ченцем, усе багатство своє роздав убогим, створив монастир поза градом, жив у ньому добродійно, намагався у всьому угодити Богові і сповнити святу Його волю. Був-бо муж благодаті й істини сповнений і посудом Божим вибраним. Той преподобний отець, божественною і досконалою мудрістю ведений, зійшов на гору Господню і перебував на місці святому Його, і прийняв благословення від Бога, Спаса свого, і бачив лице Бога Якового. Він у ті часи в Персії, як квас, бродив від досконалого того квасу мученицького — ісповідання Христового, ним же немічні у вірі утверджувалися. Він справді каменем був вірним, відсічений від гори инших, що від початку вірні були, прекрасний священик Божий, багатьох наставляв на путь спасення, поклав доблесне й незмінне намірення до мучеництва за Христа і більшу ревність за Богом своїм показав. Так само чистим виявив себе від усілякої скверни, що ні одне зло не мало в ньому місця: розбій був далекий від нього, пристрасті в ньому погашені, що не могли його пошкодити. Мамона, розумівши його чесноти, здивувався, золото ані перед лице його прийти не насмілювалося, багатство зразу він зневажав, гордість перед ним смирилася, зарозумілість, як порох, він потоптав, убогість і лагідність охопили його. Правда прихилилася до нього, й істина в ньому засяяла, любов обійняла шию його, і мир його обцілував і в ньому зрадів, згода й однодумність у вівчарні його оселилися. І всіляких праведних плодів сповнений був муж один, бо багато чеснот у ньому жило, з плодів же його духовних усі радісно насолоджувалися. Він чотири місяці у в"язниці перебував, зв"язаний разом з учнями своїми, щодня жорстоко битий був, усе міцно терпів, задля надії та істинної віри, яку мав у Бога. Був же в той час один муж на ім"я Нирсан, князь града, названого Арія, що в землях, які Ведгерми називаються. Той Нирсан християнином був. Примушував його цар поклонитися сонцю. Коли не хотів він відректися святої у Христа Господа віри, замкнули його в путах. Тоді ослаб малодушністю і настрашився серцем через муки, які мали йому бути. Не залишився до кінця, як же почав, в ісповіданні Христовому, але, полюбивши тимчасове це життя і марнотну, від смертного царя сподівану йому честь, позбувся життя божетвенного і чести вічної, проте світу цього насолодами насолодитися не зміг, як же пізніше явить слово. Але, втікаючи від мучеництва, впав у муки і, шукаючи земної слави, отримав безчестя, бо дочасному тлінному цареві надав перевагу над вічним небесним. І сповістив про себе, що все, що цар Саворій звелить, готовий вчинити. Цар же, те чувши, зрадів вельми, і зразу згадав про Вадима святого, звелів його з пут звільнити і привести з темниці у свої палати. І сказав до князів, що перед ним стояли: "Якщо Нирсан Вадима своєю власною рукою уб"є, то нехай буде звільнений від пут і прийме собі всі маєтки Вадимові". І сповіщені були зразу ті царські слова Нирсанові — він же обіцяв у всьому чинити волю цареву. Ведений був святий Вадим до Нирсана і поставлений посередині палати. Окаянний же Нирсан, взявши оголений меч, підійшов, щоб убити Христового мученика, але якимось тремтінням охоплений був, коли захотів завдати рани мученикові, став подібний на камінь непорушний. Поглянувши на нього, Христовий раб сказав: "Чи до цього дійшла злість твоя, о Нирсане, що не лише відрікся Бога свого, а й рабів Його убивати починаєш? Горе тобі, окаянче, що зробиш у той день, коли станеш перед Страшним Судом, щоб дати відповідь Богові вічному? Я, о окаянний, у муках за Христа мого усім серцем помираю, проте не хотів би від твоєї руки загинути, але від когось иншого прийняти смерть бажав би". Нирсан же ані тими словами не засоромився, ані наказане йому здійснити не міг — стояв, тремтячи. Тоді, закам"янівши лицем своїм, і серце зробивши твердим, як залізо, вдарив мечем у шию мученика. Але тому, що руки убивці тремтіли, через те треба було не одним ударом, а багатьма вдаряти в шию мечем — ледве зміг здійснити ту страту. Преподобний же Вадим у такому стражданні святу свою душу передав у руки Божі. І всі невірні, що там були, дивувалися мучениковому терпінню, бо, як стовп камінний, так непорушно стояв, приймаючи багатократні удари мечем. З убивці насміхався і кепкував як із боягуза і немужнього, і докоряв йому, гидуючи ним. Не через довгий час убивця той прийняв відплату достойну за ділами своїми, бо, багатьма й різними злами охоплений, від меча погано загинув: сам собі став убивцею у своєму відчаї. Сповнився Вадим святий мучеництвом у місяці квітні, у восьмий день, у Христі Ісусі, Господі нашому. Тіло ж святого мученика за град було викинене — мужі благоговійні його взяли, чесно поховали. А семеро учнів його, які в темниці залишилися, чотири роки там перебували, до смерти царя Саворія, після смерти його відпущені були з миром. І дозволено їм було у своїй перебувати вірі, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам"ять святих мучеників Дисана-єпископа, Маріява-пресвітера, Авдієса та инших двохсот і сімдесяти, які в перському полоні від Саворія-царя за Христа постраждали.

Страждання святих мучеників Теренція, Африкана, Максима, Помпея, Зинона, Олександра, Теодора та инших з ними

Римський нечестивий цар Децій, який ідолопоклонницьким своїм зловір"ям хотів усіх у рів згубний занурити (як син диявольський), послав у всі краї землі своєї наказ, аби християн до ідолопоклоніння і куштування ідоложертовного насилу змушували. Ті ж, що будуть противитися, суд і кару нехай приймуть. Коли те веління в Африку до ігемона Фортунатіяна прийшло, сів ігемон на судищі і, весь люд до себе скликавши, сказав так: "Принесіть жертви богам, якщо ж ні, то люто мучені будете і погано помрете". Те сказавши, знаряддя катівське посередині поклав. Бачивши те, багато людей настрашилося і покорилося ігемонові, відступивши від віри Христової. Деякі ж із вірних, числом сорок, твердо постановили померти за Христа й говорили з упованням один одному: "Вважайте, браття, щоб не відреклися ми Христа, Бога нашого, щоб Він від нас не відрікся перед Отцем своїм Небесним і святими Його ангелами. Пам"ятайте, каже Господь: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не може убити". Бійтеся, каже, більше тих, що можуть душу і тіло згубити в геєні". І коли так раби Христові один одного словами зміцнювали, сказав до них Фортунатіян-ігемон: "Бачу вас — мужів, літами дорослих і розумних, і дивуюся, чому в таке приходите безумство, що єдиним Богом і царем ісповідуєте Того, кого юдеї, як злодія, розіп"яли?" Відповів йому за всіх святий мученик Теренцій: "Якщо б ти пізнав, о ігемоне, Христа розіп"ятого силу, покинув би ідольський блуд, Йому б поклонився і служив. Є-бо Син Божий добрий, милосердний і милостивий. Він, благоволінням Бога, Отця свого, на землю зійшов, Божество ж своє з людськістю з"єднав, за спасення наше волею хрест перетерпів". Ігемон сказав: "Принесіть жертви богам. Якщо ж не хочете пожертвувати, то члени ваші попалю і згублю вас". Відповів святий Теренцій: "Чи думаєш страхом настрашити нас? Але не такі ми слабкі, щоб, покинувши життя безсмертне і його Подателя, поклонилися богам чужим. Чини-бо швидко, що хочеш чинити, винаходь муки на нас, бо міцні й постійні ми раби Христові". Розгнівався ж ігемон, звелів скидати з них одяг і тягнути до храму ідольського. Були ж ідоли золотом, і сріблом, і коштовним одягом прикрашені. І, увійшовши, ігемон сказав до святих: "Принесіть жертви великому богові Іраклію, бачите-бо славу його і силу". Святий же Теренцій сказав: "Зваблюєшся, не відаючи, що тобі корисне, боги-бо твої ці — каміння, і дерево, і мідь, і залізо, прикрашені ж золотом, аби зваблювати людей і відводити їх від вічного життя. Самі не бачать, не говорять, не чують, не ходять, бо руками людськими вилиті і вистругані і на подобу людську зображені. Хай подібними до них будуть ті, що їх роблять, і всі, що надіються на них. Скажіть, прошу: ті, що ви їх богами називаєте, чи можуть собі помогти, чи відімстити кривдникам своїм? Якщо ж собі помогти не можуть, то як нам помагати будуть?" Коли це ігемон почув, звелів Теренція, Африкана, Максима й Помпея вкинути у внутрішню темницю і з всіляким утвердженням пильнувати, і сказав: "Завтра на допит виведу їх". Блаженного ж Зинона, Олександра й Теодора з иншими, їх же всіх числом було тридцять шість, поставив перед судом поблизу ідольського храму і сказав до них: "Тому що від попередніх ваших мерзот і спротиву ніякого успіху і користи не було, нині-бо послухайте мене і великому богові Іраклію принесіть жертви". Відповідали святі: "Багато разів ми казали, що ми — християни, як же ти і з перших допитів знаєш. Ніхто не зможе переконати нас, щоб ми нечистих вшанували ідолів і поклонилися їм, легко-бо на всі твої питання відповідаємо". Сказав ігемон: "Чи не хочете вмовлянь моїх послухати волею, бо й неволею послухати маєте наказу царів непереможних?" І звелів їх сукуватим залізом і сухими жилами бити нещадно. Святі ж мученики, піднявши руки свої до неба, в один голос возвали, кажучи: "Зглянься над нами, Господи, Боже наш, поможи рабам своїм і визволи нас від супротивного". Те чувши, ігемон жорстокіше бити їх звелів, допоки багато слуг помінялося, одні за иншими били, жил же і заліза не стало. І знову звелів бити палицями, що й усі нутрощі їх було видно. Проте настільки світлими й веселими були лиця мученицькі, що всі дивувалися непереможним терпінню і мужності святих. Після биття ж сказав до них ігемон: "Принесіть жертви богам, і відпущу вас". Святі ж мовчали. І розгнівався ігемон, звелів розжарити рожна залізні і припікати плечі їм, оцтом, зі сіллю змішаним, поливати рани їхні і гострими волосяними латами протирати. Тоді святі Христові мученики, поглянувши на небо, сказали: "Господи, Боже наш, Ти, що врятував з печі вогненної трьох отроків — Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо, не допустивши їм анітрохи пошкодитися від вогню, і Даниїла з уст левових врятував, і Мойсея від рук фараонових вберіг, і святу Теклю від вогню і звірів захистив, даючи любим своїм повне над ворогами торжество, Ти, що вивів з мертвих пастиря вівцям — великого Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа, який багато і різного благодіяння нам явив, створив світло і небо натягнув, як шкіру, перечислив безліч зір і всім їм імена назвав, прославив істину в кінці земні, — почуй нас, що молимося до Тебе, і від бід наших визволи нас, бо Твоя слава навіки. Амінь". Коли ж закінчили молитву, більше ігемон люттю сповнився, звелів, повісивши, обдирати їх залізними кігтями. І текла кров, як ріка, з ребер їхніх, проте люттю тих мук анітрохи не були переможені, не знемагали, Бог-бо утверджував їх, міць і силу їм подавав. І сказав до них ігемон: "Чи покарали вас муки і чи переконали вас відступити від безумства вашого? Чи перебуватимете ще в нечесті вашому?" Святі ж нічого не відповіли. Ігемон знову з люттю сказав: "До вас це говорю, о нечестивці!" А святі, поглянувши на небо, сказали: "Боже всесильний, Ти, що спалив вогнем колись град Содомський за беззаконня їхнє, і нині зупини і зруйнуй нечистих богів нечестивий храм цей задля істини Твоєї". Те сказавши, знамення Христове хресне зробили на чолах своїх і дмухнули на капище — і зразу в ньому ідоли впали з великим гуркотом і на порох розсипалися. Тоді святі мученики сказали до ігемона: "Чи бачиш богів своїх? Де нині міць і сила їхні? Чи змогли собі допомогти?" Через коротку годину впав і храм і зруйнувався до основ. Сповнився ж ігемон превеликої люті за зруйнування богів своїх і храму — звелів святих мучеників мечем потяти. Вони ж через такий вирок на себе смертний возвеселилися, славили Бога і, радіючи, на місце смертне йшли. Туди прийшовши, схилили коліна і простягнули з готовністю шиї свої під меч, Христа ради. І так через убивство мечем померли. Мужі ж благовірні, взявши святі їхні тіла, на місці святім поховали.

Після убивства тих святих мучеників звелів ігемон святого Тєренція, Африкана, Максима і Помпея привести перед себе. І сказав до них: "Богам принесіть жертви, якщо ж ні, то погано маєте загинути. І ніхто не може вас забрати з рук моїх". Відповіли святі: "Ми — християни, як же багато разів казали, і на Христа поклали надію нашу. Бісам же не поклонимося, ані не послужимо богам твоїм, і мук твоїх не боїмося, далі ж накладай на нас муки, які хочеш. Віримо Богові нашому, що переможемо тебе, як же диявола переміг Христос, який укріплює нас, щоб ми перемогли поганий твій задум". Ігемон же звелів знову відвести в темницю святих мучеників, і залізо важке накласти на шиї їхні, руки і ноги залізними путами зв"язати, ще ж і тризубці залізні постелити на землі і на них мучеників покласти, не допустити нікому з християн заходити до них, щоб ніхто не подав їм їжі. Коли в таких муках святі перебували й молилися до Бога, опівночі світло засяяло в темниці й ангел Господній став перед ними. І сказав до них: "Теренцію, Африкане, Максиме і Помпею, раби Бога Вишнього, встаньте й укріпіть тіла ваші". Те сказавши, ангел торкнувся залізних вериг їхніх — і зразу, розбившись, впали, і ось трапеза перед ними з"явилася, всіляких благ сповнена. І сказав ангел: "Спочиньте і прийміть їжу, яку Христос послав вам". Святі ж, благословивши Христа Бога, підкріпилися їжею і питтям, дяку віддаючи Владиці своєму. Сторожа ж, побачивши світло в темниці, увійшла всередину і побачила святих мучеників, які раділи і веселилися, і сповістила про те ігемонові. Той же зранку вивів святих мучеників, поставив перед судищем і сказав до них: "Чи не навчили вас муки відступити від безумства вашого, приступити ж до богів і поклонитися їм?" Відповів святий Теренцій: "Безумством би то було нам і всім, хто любить Бога, бо безумство Боже мудріше від людини, людська ж премудрість безумством є в Бога. Буйні і безумні були б ми, коли б, покинувши Бога, поклонилися бісам, як же ти чиниш". Ігемон же, тими словами розгніваний, звелів, повісивши на катівні, залізними кігтями стругати ребра їхні. Коли ж обдирали святих, молилися вони до Бога, кажучи: "Ісусе Христе, Сину Божий, що живеш вічно, світло християнське, надіє наша найпевніша, будь з нами, і поможи нам, і не осором нас, що страждаємо імени ради святого Твого". Коли так молилися, не чули мук, бо Христос біль їм полегшував. Тоді знову звелів ігемон вкинути їх у темницю і, скликавши волхвів і чарівників, що вміли заговорювати звірів і гадів, звелів їм, аби найлютіших звірів, гаспидів, і єхидн, і змій чарами своїми зібрали й замкнули в темниці з мучениками. І коли це було, гади, повзаючи при ногах мучеників святих, не торкалися й не пошкоджували їх. Святі ж, співаючи, славили Бога. Так три дні і три ночі святі у в"язниці з гадами замкнені сиділи, на четверту добу вночі послав ігемон довідатися, чи заморили і з"їли змії мучеників. Коли посланці наблизилися до дверей темниці, почули святих в"язнів, які співали і славословили Бога, і коли хотіли точніше довідатися, що діється в темниці, зійшли наверх і відкрили покрівлю — побачили святих, що сиділи, й ангела Божого, який стояв і не давав гадам наблизитися до святих мучеників. Те бачивши, вжахнулися й побігли до ігемона, сповістили йому. Дуже рано вставши, ігемон звелів заговорювачам забрати з темниці змій, гаспидів, єхидн і всіх гадів своїх, мучеників же на судище привести. Коли заговорювачі прийшли до темниці і, як звично, чарівні слова говорили, не слухали їх гади, але, коли відчинилися двері, усі разом з великою люттю кинулися на своїх заговорювачів і покусали їх до смерти. Й инших усіх, що там опинилися, людей заморили і розповзлися. Після цього святих страстотерпців привели до ігемона на судище. Бачивши їх нітрохи не ушкоджених, ігемон люті сповнився і на страту мечем засудив їх. Тоді святі радости невимовної сповнилися і, йдучи на смерть, з веселістю співали: "Спас Ти нас, Господи, від кривдників наших і тих, що ненавидять нас, посором". Слуги ж, привівши їх на місце посічення, наказане зробили. І так ісповідники Христові прийняли вінець мучеництва. Благоговійні ж мужі, спорядивши святі тіла їхні, за два поприща від града поховали їх чесно, на славу Спаса нашого Ісуса Христа, який живе і царює навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам"ять святих мучеників Якова Пресвітера, і Азадана, і Авдикія-дияконів, які в Персії за царювання Саворія за Христа постраждали.

Страждання святого священомученика Антипи, єпископа Пергамського в Азії

У роки апостольські, коли царював Доміціян, гоніння велике піднялося на християн. І розіслав цар по вселенній послання для князів і володарів, аби християни царським наказам корилися і приймали без будь-якого спротиву безумне зловір"я, і храми ідолів щоб всілякою вшановували честю. Виявилося тоді багато вірних, які слово Боже без страху ісповідували, і видно було велику мужність мучеників, які в Христі Спасі всюди подвизалися. Тоді церковний стовп віри і християнської істини основа, предвічного ж Божества єдинородного Сина Божого проповідник святий Йоан Богослов, прекрасний апостол, вигнаний був на острів Патмос, де ж явився йому в одкровенні між сімома світильниками Господь, який велів писати до семи ангелів, тобто єпископів семи церков азійських, укріплюючи мученицькі собори. Там тоді устами Господніми згадано цього святителя Антипу так: "Антипа, свідок Мій вірний, вбитий був серед вас, де живе сатана". Був-бо Антипа святий єпископом Пергамської церкви. І з тих слів про нього, написаних в Одкровенні Йоановому, зрозуміло, яким був Антипа — вірним Христовим свідком, і якими були люди пергамські, які мешкання сатани в себе мали, посеред них же святий Антипа був наче світло посеред пітьми, троянда серед тернів, золото серед болота чи, краще сказати, посеред вогняної печі, за написаним: "Як золото в горнилі випробуване". Там ані закон природи не бережуть, ані нема різниці між речами, але кожен за себе, і хто яку має силу, такою насилує инших. Кожного вважають хоробрим, і добрим, і праведним, якщо когось із християн здолає чи з тих, що на землі живуть, знищить. І коли була там християнська спільнота у великій від невірних кривді та бентезі, Антипа блаженний, винятковий муж, непохитний у вірі і постійний у добродійному житті, анітрохи не збентежився, але наче в ангельську природу з людини перемінився, міцно стояв проти супротивників, цілком нічого не боячись. Ще ж і виходив часто між люди, на катівські погрози не зважав і посеред них, наче зоря, світив світлом чистої і праведної віри, розганяючи пітьму ідолопоклонницького блуду. Через те біси, яких елліни вважали богами, усі звідтіля втікали, і жоден з них не смів у тому Пергамському граді перебувати, в якому ж святий Антипа мешкав. У снах-бо жерцям своїм біси являлися, кажучи: "Ні жертв ваших не куштуємо, ані не вдихаємо смороду і диму жертовного, бо християнський князь Антипа проганяє нас". Розгнівалося багато еллінів, на Антипу накинулися і, взявши його, тягнули на місце, де звичайно відбувалися нечисті їхні жертви. І сказав до нього ігемон: "Чи ти Антипа, який ані сам царських наказів не слухає, ще й инших непослуху вчить, і жертви, які ми богам приносимо, настільки бентежить, що ні одному з богів не дає жиром чи жаром насититися? Через те всі боги, покинувши град, пішли, і страшно, щоб якась біда велика не напала на град, якщо вони стерегти його більше не захочуть. Досить тобі, до сьогоді ти християнським чаруванням займався, покайся вже і законам нашим покорися, щоб боги, які прекрасним цим градом володіють, турботу про нас мали і пильнувати нас не переставали. Якщо ж зробити цього не хочеш і не відкинеш віри своєї, і богів наших вшанування зневажатимеш, то, за римським законом, достойними карами мучений будеш". Відповів Антипа святий: "Одне знай, о ігемоне, що християнином я є, царському ж велінню, безумному й нечестивому, покоритися зовсім не погоджуюся. А тому що на питання твої належну відповідь дати годиться, відповідаю: якщо богів ваших, яким поклоняєтеся і їх же називаєте всієї вселенної володарями, так смертна людина прогнати може, як самі кажуть, і ті, яких же вважаєте захисниками вашими й оборонцями, вашої допомоги шукають, то з цього легко можете пізнати блуд свій, бо за свою кривду відімстити не можуть і визнають себе переможеними від однієї людини. Як тоді цілий рід людський чи один якийсь град від якоїсь біди зможуть визволити? Так розмірковуючи, ви маєте хоч би нині, від згубного блуду вашого відступивши, увірувати в Христа, який із небес зійшов, щоб спасти рід людський. Він — справді Христос, на закінчення віків прийде судити всіх і віддати кожному за ділами його — або почесть, або муку". Коли так благорозумно відповідав Антипа святий, ігемон знову почав говорити таке: "Ви новим, що самі винайшли, законам й уставам підкоряєтеся, зневаживши богошанування давнє, яке від початку прийняли ми від праотців наших, і як спадок від них прийшло до нас те, щоб шанувати богів. Ідучи ж за звичаями прабатьків наших, відступати від них не є добре, бо старе краще від нового, певніше й похвали достойніше те, що давністю часу утверджене. Через те мусиш і ти змінити свою віру, не йти за чоловіком, який недавно перед тобою з"явився, чарами якимись життя людей збентежив і розіп"ятий був при понтійськомуігемоніПилаті. Тому царським наказам покорися; аби з нами прожити безжурно, будемо тобі у всьому допомагати й синами люблячими будемо тобі, бо старість твоя того достойна, аби тебе, як батька, ми любили й шанували". На це святий Антипа відповів: "Якщо і незліченними доказами заглушите вуха мої, не буду настільки безумний і нерозумний, аби, прийшовши в останню старість і до смерти зблизившись, змінити свою віру, задля окаянного й безчесного цього життя відступити від утвердженого визнання віри. Не зваблюй розуму мого, який у божественних книгах весь час вправляється: від початку жодного з богів ваших не було, але пізніше з"явилися, і ніхто з них добра не зробив, ані жодної користи від них до нас не дійшло, але самі були мерзенні і скаредні люди, стали причиною злого життя инших пристрасних людей. Якщо ж давні недобрі устави берегти треба, то й Каїна-братовбивцю наслідувати треба. Чому не йдете за тими, що хотіли на небо залізти й не соромилися зі своїми сестрами змішатися, — через те і потоп був, винищуючи рід їхній, бо праведним і благочестивим шляхом ходити не хотіли. Якщо і ви беззаконня їхні наслідувати захочете задля давньости їхньої, то вже не водою, а вогнем вічним покарані будете, і черви незасинаючі вас їстимуть, якщо не покаєтеся". Коли те й більше говорив муж святий, схопили його нечестиві люди і до храму Артеміди тягнули, де був віл мідний. Його ж сильно розжарили, вкинули в нього мученика, який, знаменувавшись хресним знаменням, молився всередині вола, до Бога взиваючи: "Боже, Ти, що явив нам сховану від віків тайну Господа нашого Ісуса Христа, через Нього і недовідомі ради свої відкрив нам, дякую Тобі за все добро Твоє, що рятуєш тих, які уповають на Тебе. І мене в годину цю сподобив достойним бути вписаним в число святих мучеників, які постраждали в Ім"я Твоє Святе. Дух мій, що з життя цього нині відходить, прийми і дай мені в Тебе і в єдинородного Сина Твого знайти благодать. Не лише мене, а й тих, що після мене будуть, зроби учасниками милостині Твоєї, щоби всі прославляли Ім"я Твоє святе навіки. Амінь". Так і подібно Антипа святий молився довго, мучений у волі розжареному. Ще ж молився і за тих, що будуть вшановувати його пам"ять і звертатися до нього у всіляких хворобах (особливо при зубному болі). І, за весь світ помолившись, в руки Божі дух передав, наче сном заснув солодким, і зійшов на небо, славним мучеництва вінцем прикрашений. Мужі ж благочестиві, взявши святі його мощі, у тому ж граді Пергамі поклали чесно, і витекло з них миро, яке всілякі болячки людські зцілює, на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день пам"ять святих мучеників Прокеса і Мартиніяна, яких святий апостол Петро в Римі хрестив, Нерон різними муками за Христа карав і голови відтяв.

І преподобного отця Фармутія, що годував у пустелі святого Йоана, того, якого вшановуємо 29-го березня.

Пам"ять преподобного отця нашого Василія Ісповідника, єпископа Парійського