Цей преподобний отець наш Георгій, змолоду Христа полюбивши, монаше прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто инший. І став ісповідником Христовим за царювання Лева Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царюванні Константина й Ірини правовірних, на престол архиєрейський возведений був у граді Митилині, митрополії острова Лезвії, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику повстримність ангелам співдружником став і чудотворцем виявився, невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царства Лева Вірменина, який іконоборство відновив, знову за святі ікони підняв гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Лева Вірменина, відновленням іконоборства і вигнанням Георгія святого було знамення в граді тому, яке провіщало біду, що мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Теодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди "Киріє єлейсон". Хрест святий, який на божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій долі і впав на землю. Люди ж, те бачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно "Киріє єлейсон" довгий час взивали і не хотіли з церкви вийти — сподівалися-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лезвійський. Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Георгієм (був же той Георгій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Георгія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крови і, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав: "Повірте мені, діти, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з допусту Божого. Він матиме свинську вдачу і життя". І збулося те швидко. Коли-бо настав на царство вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою іконоборну єресь, тоді й преподобного отця нашого Георгія, Митилинського митрополита, прикликано — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато погоджувалося зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріярха Теодота, прозваного Каситер, й инших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу. Цар же і лжепатріярх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лезвійському острову в Митилинський град митрополитом поставили, який, подібно до вепра, що з лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Георгій, у вигнанні инші дні життя свого проживши, багато чудес зробив, благодаттю Христовою. Коли надійшов час його переставлення, засіяла на небі пресвітла зоря, кончини його блаженної провісниця, що й на Лезвійському острові видно її було, і після неї в Ми тилині вівці словесні пізнали відхід до Господа пастиря їхнього — Георгія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення з мощів його виточив на прославу угодника свого.
Знати годиться, що два були святі Георгії — митрополити Митилинські на острові Лезвії. Перший — той, про якого сказано, у вигнанні за царювання Лева Вірменина постраждав, було ж те в рік буття світу 6324-ий, втілення ж Бога Слова — 816-ий. А другий — після нього, роками пізніший, брат вищезгаданого Симеона Прозорливого. Цей другий Георгій ставлений був у пресвітерство від першого Георгія-митрополита в рік буття світу 6290-ий, втілення ж Божого 782-ий, за царювання Константина та Ірини. А на престол після того зійшов за царювання Михаїла Балби, чи Недорікуватого, який, воцарившись, дав свободу правовірним. Вигнав цього другого святого Георгія за правовір"я Теосріл, цар іконоборний, а по смерти цього царя блаженна цариця Теодора зі святішим Методієм, патріярхом Царгородським, утвердивши православ"я, повернула з вигнання на престол цього другого Георгія у рік буття світу 6350-ий, втілення ж Божого 842-ий. І прожив богоугодно, прийняв кончину на престолі своєму в мирі.
Теоклія — одна жінка в Пергії Памфилійській, благочестива й богобоязлива — зі всім домом своїм давала милостині великі і чесне провадила життя. Вона була пошлюблена мужеві чесному, який сенаторського і патриціянського роду був, багато років не народжувала дітей, бо була неплідна. Тоді нескоро зачала, випросивши в Бога розрішення непліддя свого ревними молитвами. І коли носила в лоні зачате, муж її помер, залишивши її в багатстві великому. Вона ж, народивши сина, нарекла ім"я йому Каліопій і виховувала його в поученні книжному, намагаючись навчити його добре страху Божого і всілякої премудрости Божественного Писання. У часи ж ті перемагало кумирослужіння, й істина була покрита брехнею, і більше людей поклонялося і приносило жертви нечистим ідолам. А святий Каліопій віддавався весь час молитвам і посту. Коли ж сповіщено було судді про святого юнака, що християнином є, блаженна Теоклія, мати, давши синові своєму золота досить, і одягу, і прислужників, відпустила його в кораблі в инший край, щоб уникнув він нечестивого суду. І відплив блаженний Каліопій в Помпеопол Киликійський. Там бачив, як нечестивий ігемон Максим жертви, лики ж і танці на честь нечистих своїх кумирів учиняв. Святий юнак дивувався і спитав деяких: "Яка причина такого вашого ликування?" Вони ж сказали йому: "Свято нині богів наших, прийди й ти приєднайся до бенкету нашого". Він же відповів їм: "Я — християнин і постом святкую для Христа мого. І не є добре, щоб в уста, які Христа славлять, увійшли нечисті жертви богів нечестивих". Дійшло ж те до вух Максима-ігемона, і сповнився ігемон гніву, звелів святого юнака схопити і поставити перед судом його. І спитав його: "Як називаєшся?" Відповів святий: "Християнином я є, називаюся Каліопій". Ігемон сказав: "Уся земля нині бенкетує з нагоди божеського празника, лише ти один у звабі перебуваєш, не хочучи з нами святкувати". Сказав Каліопій святий: "Ви є ті, що у звабі й пітьмі ходите, бо покинули Бога живого, Творця Неба і землі, який словом все створив, і поклоняєтеся дереву бездушному й утлому камінню, ділу рук нечестивих". Ігемон сказав: "Юність твоя сміливим тебе робить і муки немалі тобі випрошує. Скажи-бо нам, з якого ти краю і якого роду". Відповів святий: "З Пергії Памфилійської, роду сенаторського і патриціянського, але найпочесніше для мене є те, що я християнин". Сказав ігемон: "Чи маєш батьків?" Відповів святий: "Матір маю, батько ж мій давно вже помер". Ігемон сказав: "Клянуся великим сонцем і всіма богами, що, коли поклонишся богам, дам тобі за жінку свою єдину доньку". Відповів святий: "Якщо б я хотів женитися, міг би взяти за жінку доньку твою і ввести в маєток матері своєї. Але знай, що обіцяв я Христові, Богові своєму, який за образом своїм створив мене, зберегти тлінне це тіло у дівстві чистому й непорочно представити праведному Його суду. Ти-бо роби, що хочеш, я ж є християнином". Сказав ігемон: "Злісний нечестивче, чи думаєш, що такими своїми словами на лють мене зрушиш, щоб я швидше тебе убив? Але знай, що довго тебе мучити буду, шматуючи на частини твоє тіло, решту ж передам вогню на спалення". Відповів святий: "Наскільки довше продовжиш мені муки, настільки світліший сплететься мені вінець у Христа за страждання моє. Говорить-бо Писання: "Ніхто ж не вінчається, якщо незаконно буде мучений". Сказав ігемон до слуг: "Простягніть його і шелигами олов"яними роздробіть йому всі кості". Коли битий був Каліопій святий, говорив: "Дякую Тобі, Христе, що сподобив мене муку терпіти задля слави імени святого Твого". Сказав йому ігемон: "Принеси жертву богам, щоб побачити батьківщину свою і не втратити маєтків своїх, бачиш, як гірко тебе мучать". Відповів святий: "Бачу насолоду майбутнього спокою, який Христос мені обіцяв, і мук не відчуваю. Хоч і в чужому нині краю, проте знаю, що Господня земля і кінці її. Але і тут бачу матір свою і батьківщину свою. Мати-бо моя — правовірна Церква Христова, батьківщина — Небесний Єрусалим, за словом апостольським: "Життя наше на небесах". Якщо матір мою тілесну згадуєш, є божественний голос, який говорить: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, не є Мене достойний". Щедрість багатства ні за що не маю, волію ж краще з розп"ятим Христом страждати, ніж тимчасове мати з гріхом світу цього безумного насичення". Сказав ігемон до слуг: "Як же простягнений, оберніть і бийте по животі сирими жилами, кажучи: "Нечестивче, не відповідай одним на инше, але на питання відповідай". Мученик святий до ігемона сказав: "Безумче, від усякого звіра лютіший, відчужений благ небесних, я тобі слова правди кажу, ти ж осліплені маєш душевні очі й вуха загороджені, щоб не чути слів Господніх, неправедно мучиш мене, убиваючи, наче розбійника". І сказав ігемон до слуг: "Поставте колесо катівське з гострим залізом і вогонь великий під ним розпаліть і, розтягнувши Каліопія на колесі сильно, аж до розділення членів, так прив"яжіть і повертайте, щоб, залізом різаний і вогнем палений, загинув". Коли почалося те катування, юнак святий від важкого болю закричав до Господа, кажучи: "Прийди, поможи, Христе мій, рабові своєму, щоб до кінця прославилося в мені, недостойному, ім"я Твоє святе і щоб довідалися всі, що ті, які уповають на Тебе, не осоромляться навіки". І зразу став перед ним ангел Господній, і погасив вогонь, і колесо зупинив, і зробив його непорушним, і не могли більше слуги обертати колеса нітрохи. Обливалося молоде мученикове тіло кров"ю на колесі, і кості крізь глибокі рани видно було, мало-бо колесо мечі з обох боків гострі, пилкоподібні. Звелів ігемон відв"язати з колеса мученика і зняти, і було вражаюче видовище для всіх глядачів, і закричав люд, промовляючи: "О суд неправедний! Якого юнака неправедно страчують!" І сказав ігемон до святого: "Чи не казав я тобі, що юність твоя хоробрим тебе робить і важчі тобі забезпечує муки?" Відповів святий: "Собако безсоромний, чи думаєш, що я злякався мук твоїх?" Сказав ігемон: "Окаянний, докоряєш мені, щоб я швидше згубив тебе. Не буде того, підійди-бо і принеси жертви богам, щоб більших і лютіших мук уникнути". Святий мученик відказав: "Уповаю на Христа мого, що не оскверниш чистого в мені ісповідання Божого. Тіло моє лежить перед тобою, муч його, як же хочеш, маючи прийняти помсту від Бога в день Страшного Суду. Якою ж міркою міряєш, такою тобі відміряється". Сказав ігемон до слуг: "Закувавши його залізними веригами, у внутрішній в"язниці стережіть. І не піклуйтеся зовсім про нього ані не пускайте, щоб хтось із християн приходив до нього, щоб ніхто добра йому не зробив заради терпіння". І зразу слуги закували страждальця, у темницю внутрішню вкинули. Довідалася блаженна мати Теоклія про таке за Христа страждання сина свого єдинородного, Каліопія святого, — написала зразу заповіт конечний про дім свій і весь маєток. І дарувала свободу рабам і рабиням своїм числом двісті п"ятдесят, і скільки мала золота, і срібла, і коштовного одягу — все роздала убогим, инші ж заощадження і маєтки нерухомі (поля, ниви, вертогради) святішій дарувала Церкві, і покинула батьківщину свою, в Киликію пішла до сина свого, який за Христа страждав. І, давши сторожі темничній золото, увійшла у внутрішню темницю, і побачила сина у веригах. Впавши, поклонилася йому, і обтирала гній зі струпів його. Святий же Каліопій, зв"язаний залізом, тілом весь набряк від багатьох ран, не міг стати перед матір"ю своєю, лише сказав: "Добре прийшла, мати моя, свідок Христових страждань". Вона ж, бачивши тіло синове, ранами розшматоване, сказала до нього: "Блаженна я і благословенний плід лона мого, бо, як Анна Самуїла, посудину святу перед Богом поставила — тебе, і, як Сара Ісаака, привела тебе Христові в жертву благоприємну". Перебувала ж цілу ніч ту мати у в"язниці, сидячи при ногах синових і співаючи з ним разом, і славлячи Бога. Опівночі ж світло велике осяяло темницю — голос був, що говорив: "Ви — святі Божі, ісповідники Христові, і руйнівники ідолів, що покинули батьківщину і маєток і з Христом страждати захотіли". Зранку ж Максим-ігемон, сівши на судищі, вивів із в"язниці святого мученика Каліопія на допит і поставив перед собою, сказавши до нього: "Чи відійшов ти від безумства свого? І чи погоджуєшся царське виконати веління й поклонитися богам, щоб живим бути? Чи більше хочеш погано загинути, як же і учитель твій Христос?" Відповів святий: "Дивуюся безсоромності твоїй, що, багато разів чуючи від мене єдину відповідь: "Я — християнин, за Христа помру", знову про те мене питаєш і не соромишся проти істини воювати. Я-бо бажанням бажаю постраждати подібно до Вчителя мого й померти за Нього всіляко намагаюся". Те чуючи і з відповідей таких незмінний мучениковий намір і великодушність непохитну пізнавши, ігемон звелів його на хресті, подібно Христові, розіп"яти. Був же день той — Четвер Великий, у який же Святу Тайну Христову Вечерю згадуємо. І, бачивши сина свого, веденого на розп"яття, свята Теоклія дала воїнам п"ять золотих, просячи їх, щоб не як Христа розіп"яли Каліопія, а стрімголов. Це ж зробила зі смирення, недостойною-бо вважала річчю, аби мав син її подібним бути Христові, Господові своєму, у розп"ятті. Стрімголов розп"ятий був за Христа Каліопій святий у Четвер Спасительної Вечері. У велику П"ятницю Христових Страстей у третю годину дня передав дух свій у руки Божі, коли голос божественний з небес до нього прийшов і сказав: "Зійди, співгромадянине Христовий і співнаступнику святих". Коли ж зняте було з хреста мертве його тіло, обняла шию синову блаженна мати, славлячи Христа, — і свою зразу передала душу. Коли прийшли брати, взяли тіла обох і поховали разом на почесному місці, хвалячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки-віків. Амінь.
Місяця квітня на 8-й день
Святий апостол Іродіон родом був із Тарсу Киликійського, родич святого апостола Павла. Служив святим апостолам у всьому, і вони єпископом поставили його Неопатрійським, і багатьох з еллінів ученням святим до Христової навертав віри. За те заздрили юдеї, обступили його з ідолослужителями і мучили сильно. Убили святого: одні камінням уста йому розбили, инші деревом вдаряли по голові, тоді ніж встромили і, як мертвого, кинули у крові. Думали-бо, що він уже помер, залишили тіло й пішли. Але апостол святий, благодаттю Божою, живий залишився, проповідував після того слово Боже в Римі зі святим верховним апостолом Петром. Святий же апостол Павло, з Коринту до римлян пишучи послання, згадував Іродіона святого, який у Римі тоді при святому Петрові був: "Вітайте, — казав, — Іродіона, родича мого". І коли святий Петро розп"ятий був, тоді святого Іродіона (за свідченням Метафраста) разом зі святим Олімпом і з багатьма вірними мечем потяли.
Святий апостол Агав пророчого дару був сповнений, його ж згадують апостольські Діяння так: "Зійшлися з Єрусалиму пророки в Антіохію, встав же один з них на ім"я Агав, назнаменував духом голод великий, який мав бути по всій вселенній, що й було при Клавдії-цісарі". І знову в Кесарії Агав святий провістив святому апостолові Павлу страждання, які мали бути йому в Єрусалимі: "Взявши пояс Павловий, зв"язав свої руки і ноги і казав: "Так говорить Дух Святий: Мужа, якого ж пояс цей, так зв"яжуть у Єрусалимі юдеї і передадуть в руки язичникам". Проповідував же Христа святий Агав у краях, які йому траплялися, і багатьох навернув до Христа Бога. Святого апостола Руфа в Посланні до Римлян згадує Павло святий: "Вітайте Руфа, вибраного в Господі". Став єпископом у Тивах, що в Елладі.
Святий апостол Асинкрит, у тому ж Павловому Посланні до Римлян згадуваний, став єпископом в Ірканії, краю Азійському.
Святий апостол Флегонт, у тому ж Посланні згадуваний, став єпископом у Маратоні, граді Тракійському.
Святий апостол Єрмин, якого в тому ж Посланні згадано, у Далмації був єпископом.
Усі ж ці апостоли із сімдесяти були, по вселенній проповідували благовістя Христове, невірних до істинної віри приводили і, по-різному від юдеїв і еллінів мучені, померли.
Блаженний Нифонт у дні ігумена Тимотея був чорноризцем святого Печерського монастиря і наслідував багато життя великих преподобних отців, трудячись богоугодно молитвою, чуванням, постом і всілякими добродійними звичаями. Коли ж блаженний Йоан, єпископ Новгородський, виснажившись, волею залишив свій престол, на якому двадцять років потрудився, й увійшов на безмовність у монастир, тоді блаженний цей Нифонт, сяючи і в далекі краї багатьох чеснот своїх променями, волею Божою вибраний був усіма одноголосно на престол єпископський Новгорода й освячений у Києві від преосвященного митрополита Михаїла, того імени другого. І так на престол свій зійшов, наче світильник, поставлений на свічнику, багато світліший, великою ревністю за благочинним влаштуванням православ"я просіяв. Віддавався вельми примноженню слави Божої і пильнуванню життя, тимчасового і вічного, словесних овець. Бо насамперед, примножуючи славу Божу старанням своїм, церкву кам"яну Пресвятої Богородиці посеред Новгорода заклав і, Божою допомогою, за короткий час збудував. Церкву престольну святої Софії в тому ж граді іконним писанням всю прикрасив аж до притвору й оловом верх усієї покрив. Тоді пильнував вірно життя словесних овець, спершу тимчасового. Перебував пастир цей добрий у чесноті такій, що, коли збиралися православні на міжусобну боротьбу, він усіляко намагався примирити їх. Одного разу почув, що стоять супроти себе кияни і чернігівчани з багатьма воїнами, хочуть війну зробити. Тому, зразу взявши зі собою вельмож Новгорода, прийшов до супротивників і з Божою допомогою примирив їх. Так і в инших сутичках благоволив людей Господніх миром, бережучи тимчасове їхнє життя. Але найбільше піклувався збереженням вічного життя овець словесних. На це ж згадував слова Господні, сказані про Бога Отця: "Знаю, — казав, — що заповідь Його — життя вічне". І через те всією силою заповідав православним не віддалятися від вічного життя. Тих, що віддалялися й чинили законопереступ, вельми ненавидів, проповідуючи явно, що загинули за беззаконня своє, приходив у добрий час і без часу, викриваючи, забороняючи і просячи з усяким довготерпінням, як же апостол звелів.
Виявив цю ревність доброго пастиря насамперед цим. Коли вигнали у дні цього блаженного новгородці князя свого Всеволода Мстиславовича, прийшов до них на князювання прикликаний Святослав Ольгович й [утретє] одружився (за правильним переданням), що не було достойним, тоді блаженний цей архиєрей не лише вінчати його не захотів, але всьому клирові своєму заборонив навіть бачити його вінчання як беззаконне, коли вінчали його єреї, що прийшли з ним. І викривав князя сміливо в його законопереступі, наслідуючи того, хто сказав у псалмі: "Говорю свідчення твої перед царями і не соромлюся".
Проте ревність така, яку мужній цей ревнитель показав, хоч і велика була, але нічого не досягла, застерігаючи від переступу правил саму Руську Церкву. Було ж це так. Коли настала блаженна кончина преосвященного митрополита Київського Михаїла (не того першого, що давно переставився, але пізнішого, иншого), того, від якого цей святий єпископ Нифонт свячення прийняв, великий же князь київський Із"яслав Мстиславович, вибравши на його місце на престол архиєрейський митрополії Київської Клима Філософа, чорноризця, який вже у схимі був, захотів, щоб освячений він був, але не послав через якусь перешкоду по благословення до святішого патріяршого Константинопольського престолу. Зібрав же на цей собор єпископів Руської землі, з них же зійшлися такі: Онофрій Чернігівський, Теодор Білогородський, Євфимій Переяславський, Дем"ян Юріївський, Теодор Володимирський, святий цей Нифонт Новгородський, Мануїл Смоленський, Йоаким Турівський, Косма Полоцький. На тому соборі цей святий Нифонт, єпископ Новгородський, ніяк не погоджувався, аби самі єпископи руські посміли освячувати собі митрополита без благословення вселенського патріярха Константинограда, ісповідав-бо вірно і твердо, що це суперечить православному переданню Східної Церкви, яка хрещенням святим із престолу Константинопольського синів руських просвітила і через синів Сходу відвідала нас згори, Божими зробила. Звідти ж і першого Києву митрополита подала — Михаїла, і міцно утвердила, що має бути в Києві митрополит із благословення вселенського патріярха Константинограда. Це говорячи, доблесний цей ісповідник погрожував синам руським мужньо, що через спротив свій відпадуть від синівства східного, разом і Божого. "Іде-бо, — казав, — гнів Божий на синів бунтівливих". Трималися ісповідання його п"ять єпископів руських: Косма Полоцький, Йоаким Турівський, Мануїл Смоленський, Євфимій Переяславський, Теодор Білогородський. Проте князь, щоб не бути осоромленим у своєму неправедному бажанні, не послухав блаженного Нифонта, але, що захотів, те і зробив з иншими, яких схилив собі, єпископами. І так велінням князя єпископи, що догоджали йому, Клима того головою мощів святого Климента Папи Римського (яку святий великий Володимир, прийнявши святе хрещення, приніс із Херсонеса як дар на благословення від єпископа Херсонеського) освятили замість благословення, яке мало бути від живого патріярха Константинограда, за радою Онофрія, єпископа Чернігівського. І сів неправедно Клим той на престолі архиєрейському митрополії Київської. Почав же примушувати цього блаженного єпископа Нифонта, щоб з ним служив Божественну Літургію, але ревнитель православ"я Нифонт святий сказав йому: "Тому, що не прийняв ти благословення від вселенського патріярха Константинограда, бо він не погоджувався на твоє освячення, так і нині за це саме діло не годиться мені служити з тобою". Тоді Клим, гніваючись на блаженного, намовив на нього князя Із"яслава і своїх прибічників, щоб у вигнання його послали. Князь же Із"яслав через те не відпустив блаженного до Новгорода на престол єпископський, а затримав його в Печерському монастирі як у місці вигнання. Проте блаженний перебував тут, вельми радіючи і дякуючи Богові, бо повернувся до безмовного свого життя зі святими.