Я хотіла заперечити, запитання які давно ставила собі потребували відповіді. Проігнорувати ввічливість пов’язану з гостинністю, моя родина не хотіла. Довелось відмовитись від пропозиції попоїсти, відпочити. Ми з Нейтом поїли в одному з кафе та домашні страви ні з чим незрівняні.

— Мам, Стівен також вдома? Дон, тато, де вони?

— В саду, — зніяковіло відповіла мама. — Невже ти не відчуваєш їх енергетику?

Мої почуття змінились, я не можу адекватно реагувати на багато звичайних речей, тому магічне відчуття дуже часто дає збій. Я намагалась ігнорувати запитання. — Вони граються в саду. Можеш піти туди, побачиш, яку красу твій батько збудував для Дон. Справжній дитячий майданчик. Заодно познайомиш Нейта.

Пройшовши через вітальню, я відчинила скляні двері, що ведуть до саду. Перше враження склалось казкове. Невеличка дерев’яна башта, гірка з численними східцями, канатна дорога, маленька пісочниця. Будиночок на дереві, поряд годівничка для птахів. Нові насадження квітів та карликові дерева. Справжній дитячий світ. Дон радісно гасала посеред дерев, хапаючи руками мильні бульбашки, коли її маленькі рученята торкались бодай кінчиками пальців тонкої плівки, відразу ставало ясно, що у моєї племінниці магічна забава. Мильні бульбашки ляскали, перетворюючись на різнокольорові об’єкти. Пісок в пісочниці міняв колір. Квіти при попаданні води перетворювались на льодяники. Канатна дорога обростала ліанами, а верхівка башти вкривалась прапором. Магія, світла магія мого батька наповнила сад. Атмосфера від цього стала дещо розрядженою. Скоро має піти дощ. Магічні закляття дозволили перетворити звичайні речі. Тепер просто дитячий майданчик став осередком різних чудес.

Стівен перший помітив мою присутність. Він продовжував слідкувати за дочкою, та все ж почав дивитись на мене. Ми з Нейтаном попрямували до них. Маленька Дон помітила погляд свого татуся. Вона перестала бути для нього в центрі уваги, тому така зміна відразу добре помітна. Дон перебирала своїми ніжками так швидко, що я побоялась за неї. Не вистачало, щоб моя племінниця впала через появу своєї тітки. Я нахилилась до неї та обняла дуже міцно. Дон єдина з усієї родини на кого я не серджусь. Стівен підійшов до мене з обіймами, потім тато. На мить здалось, що нічого не сталось, жодного пошуку не було, я вдома там, де повинна бути. Потім, я повернулась до реальності. Я зовсім забула про присутність Нейта.

— Знайомтесь це Нейтан, мій друг, — друг надто голосно сказано. Ми явно не друзі. Особливо, враховуючи його почуття до мене.

Тато потиснув руку моєму «другу», Стівен також пішов на контакт з ним. Дон взагалі зраділа появі нової людини, перед якою не потрібно приховувати магію. Стівен постійно пояснює дочці складні правила. Чому не можна користуватися магією перед іншими людьми, тими хто не володіє жодними магічними здібностями.

Мама підійшла непомітно. Непомітно для мене. Я не відчула її енергетики. Вона запропонувала піти в дім. Аманда вже приготувала кімнату для гостей, туди помістили речі Нейта, а мої давно чекають у кімнаті. До того ж відмова поїсти, перетворилась на пропозицію випити чаю та поближче познайомитись.

Я зітхнула, розуміючи, що маю піти на поступки. Нейт не виглядає втомленим, але позбавити його комфортного перебування у моєму домі із-за власної нетерплячості є верхівкою невдячності. Він врятував моє життя. Керол та Айрін піклувалась про мене, оточивши усім необхідним. Тому настав час відповісти люб’язністю на люб’язність.

Звичайне чаювання перетворилось в дещо грандіозніше. Мама, Аманда накрили стіл повний десертів. Магія суцільна магія допомогла створити подібний стіл. Почну перераховувати десерти від найулюбленіших: груші в шоколаді, медово-яблучні млинці, паннакотта з полуницею, сирний чізкейк, шарлотка з яблуками, мигдалево-сливовий пиріг «догори дригом» зі спеціями, маффіни з ягодами, алжирське печиво з мигдальною начинкою і апельсиновою водою.

Декілька сортів чаю знаходилось в заварничках. Кава по-віденськи, тато обожнює цей напій. Скатертина тітки Агнес, я її могла бачити тільки за особливої нагоди. Ось перше, що я помітила. Далі пішли нескінчені розмови. Стівен розповідав магічні особливості полірування авто. Магія без порушення правил. Нейт навпаки згадав сестру. Особливий метод шопінгу якої надто вже грандіозний. Чай нагадав мені про Пінс, взагалі я ненавиджу чаювання. Мої думки штовхали мене поговорити, з’ясувати більш важливіші питання.

Аманда прошепотіла мамі: а він симпатичний, та хитро посміхнулась. Чаювання ніяк не завершувалось, триваючи досить довго. Моя родина вдавала, ніби нічого не сталося. Мама поводилась звичайнісінько. Уникаючи зорового контакту зі мною, вона постійно перешіптувалась з Амандою. Їх розмова, завдяки окремо почутим фрагментам нагадувала спілкування пліткарок. Тато розважав Дон, розповідаючи казки, головними персонажами яких виступали десерти. Королівство солодощів так називається ця історія. В дитинстві вона була моєю найулюбленішою серед усіх. Мені подобалось слухати казку, сидячи за святково вбраним столом, численні десерти робили оповідь більш цікавішою та додавали апетиту. З яким захопленням я насолоджувалась після почутого вершковим кремом (він слугував одним з інгредієнтів для будівництва замку, або плитами шоколаду. Вони зажди вкривали дороги, які ведуть до замку). Стівен охоче ділився магічними секретами, темна магія слугувала основною темою розмови між ним та Нейтом. Нарешті я вирішила порушити таку ідилію, заговоривши про пошук.

Невже, ніхто не хоче побачити знайдену мною магічну реліквію? — всі погляди сфокусувались на мені.

— Мила, ми знаємо що ти повинна була знайти, — спокійно промовив тато.

— Дійсно знаєте, одна я не знала, може хтось пояснить мені…

— Охолонь, та почекай до завтра. Важливіше, те що у нас зараз гість. — Аманда невдоволена моєю поведінкою. Вона ще не знає про продаж маєтку.

— Я не збираюсь чекати до завтра, — мій голос став різкуватий. — Я маю з’ясувати дещо, думаю Нейтан не образиться. — Я піднялась із-за стола, покидаючи нескінченне чаювання. Невдоволені коментарі Аманди посипались градом. Грюкіт стільця означав, що сестричка хоче поспілкуватись зі мною, ще один рух більш м’який мама, також покинула гостя.

Я попрямувала за реліквією. Чорна книжка зберігалась в моїй сумці. Я поставилась до неї безвідповідально, кинувши в заповнену усілякими речами сумку. Діставши реліквію, я спустилась донизу. Відчинений батьківський кабінет та численні голоси з нього, вказували на присутність там мами та сестри.

Я тихенько зайшла, зачинивши за собою двері. Величезний дерев’яний стіл вже оточувала Аманда та мама. Я глянула на сестру: що ти тут робиш, можеш приєднатись до свого чоловіка.