Росія наполягає на участі її експертів у розслідуванні авіаційної катастрофи. Україна не заперечує — але тільки після завершення власного розслідування. З диспетчера аеропорту, який вів чартер, узяли підписку про невиїзд. На певний час Шахсуварова виведено з гри, але якщо він оговтається — стане втричі небезпечнішим.

Виклавши ці результати своїх зусиль у шифрограмі до Ленглі, Томас закінчив її вимогою підкріплення — кадрового та фінансового. Адже технологія виробництва біороботів зовсім не міф, та й характерники з їхніми феноменальними здібностями також втілилися із легенд у реальність. Словом, є куди докласти зусилля співробітникам паранормального відділу ЦРУ у Дніпропетровську.

Відповідь надійшла швидко, і її перша частина Томасові сподобалася. Там ішлося про те, що зусилля агента належно поціновано, а прохання про підкріплення обіцяли задовольнити майже у повному обсязі. Розмір того «майже» лягає винятково на сумління скнар із фінансового відділу. У другій частині шифровки Томаса з ущипливою чемністю запитували: а чому, власне, він не поцікавився, хто організував таємну евакуацію Шахсуварова зі злітної смуги та оплачує його лікування й охорону? Але нехай агент тим не дуже переймається — Ленглі вже над цим працює. Є певні результати. Якщо знадобиться Томасова допомога на місці — йому повідомлять.

Такого проколу з ним ще не траплялося. Радіючи вдалому замахові, Томас дійсно зовсім не надав ваги обставинам, за яких олігарха вивезли до клініки.

Спроба Владіміра Шахсуварова зненацька прибути до Дніпропетровська налякала Теда Россмана, але ще більше його нажахав замах на олігарха. Версію про несправність літака, помилку пілота чи диспетчера Транихиїл відкинув одразу — не вірив у такі збіги. Людмила припустила, що їхнього замовника самого «замовили» конкуренти по бізнесу з Росії, але Тед і в це не повірив — він просто відчував, що ця катастрофа пов’язана з його дослідженнями.

Від невеселих роздумів його відволік зумер комп’ютера. Це був сигнал відновлення зв’язку з програмою-порадником. Тед миттю опинився біля монітора, але його радість змінилася подивом. Програма нарешті самоналаштувалася на трансляцію зорової картинки біоробота. Маючи змогу бачити на екрані усе, що бачить довкола себе Олег, Транихиїл споглядав лише якусь водяну каламуть. Судячи з усього, хлопець перебував під водою, рухаючись дуже швидко і з розплющеними очима. На мить промайнув окраєць неба, розлетілися бризки над водою — і знову та сама каламуть. Раптом біоробот різко прискорився, Транихиїл побачив відблиск риб’ячої луски, а тоді екран заповнило криваве марево — здалося, що пропливають чиїсь тельбухи. Потому з’явилося небо, насувався високий зелений берег. Россман спробував керувати роботом, але схоже було на те, що Олег перестав розуміти команди. Втім, прості механічні дії, до яких його примушували порухи комп’ютерної «мишки», він виконував, як і раніше, безвідмовно. Пробитися ж до свідомості парубка було неможливо. Програма працювала якось дивно, складалося враження, ніби її кібернетичний симбіоз із організмом розладнався.

Транихиїл визначив місцеперебування біоробота — Канівське водосховище, узбережжя Трахтемирівського півострова. Далеченько — майже межа дистанції для управління програмою. Учений розвернув Олега знову до берега. Біоробот вибрався на суходіл, але чомусь не підводився — видавалося, що він пересувається плазом, і як не намагався Транихиїл примусити його підвестися — усе було марно. У поле зору біоробота потрапили чиїсь босі ступні на тлі товстої колоди, а коли він підвів голову, Тед раптом побачив обличчя молодого чоловіка, що сидів на деревині. Воно було дуже схоже на… Олегове. Зв’язок почав уриватися, а тоді зник остаточно.

Ошелешений дослідник із хвилину сидів перед монітором, а тоді таки спробував відновити контакт із біороботом, але марно. Мабуть, відстань завелика, — вирішив Тед і взяв слухавку, аби зателефонувати Людмилі.

Олег прокинувся. Він відчував якісь зміни довкола. Виявилося, що під ранок вітер ущух, яхту більше не розхитують хвилі, і вона рівним ходом йде водосховищем. В ілюмінаторі виднілося темно-синє небо. Зорі вже згасли. З палуби долинали неголосні команди та кроки матросів. Молодий характерник піднявся туди.

За Дніпром ледь починало сходити сонце — на спокійну воду лягла червона доріжка світанку. Про вчорашню негоду нагадували лише далекі пасма хмар, що відступали небосхилом кудись на південний захід. Вранішню тишу трохи розвіював неголосний шум двигуна. Олег милувався краєвидом Трахтемирова, спираючись на облавок. Усамітнення парубка ніхто не порушував — лише помічник капітана, який стояв за штурвалом у рубці, привітався порухом голови.

Зненацька двигун кілька разів збився з ритму, тоді застукотів і заглухнув. До Олега долетіла тиха багатоповерхова лайка помічника, адресована браконьєрам, чиї сіті намоталися на гвинти. Судно лягло у дрейф. На палубі Остап уже вдягнув водолазну маску і готувався спуститися до гвинтів та спробувати їх звільнити. Раптом знизу почулися удари по металевій обшивці борту. Олег побачив, що у воді борсається якась тваринка. Вона заплуталася в сітці й відчайдушно, але безуспішно намагалася вирватися на волю.

Остап спустився у воду і, намагаючись не поранити знесилену полонянку, обрізав тонкі нейлонові пута. Виявилося, що до них потрапила молода видра. Придушена, вона вже ледь подавала ознаки життя. Олег перехилився через борт, взяв її з рук Остапа і поклав на палубу. Капітан, поглянувши на врятовану, наказав принести з камбуза дерев’яний ящик з-під мозельського вина і призначив його за тимчасовий лазарет для видреняти — допоки воно не прогризе тонкі дошки.

Тим часом Остап звільнив гвинти, і надійний шведський дизельний двигун знову почав штовхати яхту до берега. Снідали вже у Трахтемирівському замку. Так старші характерники називали свій таємничий осідок. Ящик із видрою їм довелося забрати з собою — капітан категорично не погоджувався лишати тварину на облавку.

Дивна це була споруда, точніше цілий комплекс будівель. Олегові колись доводилося чути слово «футуризм», і саме його зараз молодий характерник підсвідомо вжив для визначення свого враження від замку. Він стояв у глибокій западині поміж двома пагорбами. Туди від невеликої бухти вів баюристий шлях, здолати який могли хіба позашляховики.

Проминувши міцні ворота, які охороняли кілька чоловіків у камуфляжі, вони зупинилися перед велетенським металевим щитом — він перегороджував усю западину поміж схилами. Щит відсунувся, занурюючись просто у глиняну стіну пагорба, і машини заїхали до западини. Вона була майже правильної овальної форми. В’їзд був облаштований на кінці довшої осі овалу. Звідси похило угору пролягала пряма смуга асфальтобетону, впираючись у скляну різнокольорову будівлю, схожу на кілька кубів і паралелепіпедів, зіставлених докупи. Три різновисокі паралелепіпеди вінчали блискучі піраміди — за розвиненої уяви вони могли б викликати асоціації із замковими вежами. Попід стінами западини тягнулися триярусні скляні будівлі. Над усіма ними нависали дерева та кущі, що росли на верху западини. З асфальтобетонною доріжкою під прямим кутом перетиналася ще одна — майже в центрі овалу, ділячи його на чотири рівні частини. Між доріжками були розбиті газони та квітники, били фонтани, текли струмки, де плавали китайські золоті коропи.

Машини зупинилися на стоянці з внутрішнього боку щита, і характерники далі рушили пішки.

З’ясувалося, що до замку вже прибули інші троє членів Ордену Триголоса, усі чоловіки за п’ятдесят — двоє киян та один харків’янин. Іван познайомив їх з Олегом. Кияни виявилися вченими — кібернетиком та біологом, а харків’янин — музикантом-бандуристом. Гордій розповів, що Ордену вже понад десять років, і увесь цей час вони відшукували нащадків характерників. Їхні спадкові вкрай рідкісні властивості виявляють себе у людині по-різному і мають різну силу. Наприклад, він, Гордій, значно слабший за Івана, а Мечислав — за свого брата-близнюка Мстислава. У київських вчених ці здібності також не надто потужні, а ось бандурист в ієрархії сили — другий після Івана, але й Іван не найперший… Найсильнішим характерником, згідно з пророцтвом Триголоса, має стати той, хто буде посвячений до його Ордену восьмим.

Про катастрофу літака Шахсуварова самодержець усеросійський дізнався в Усурійську, куди прилетів до улюблених своїх тигрів — збереженню їхньої популяції приділялося останнім часом чимало монаршої уваги. Він негайно скликав скайп-нараду наближених та втаємничених осіб. Говорили на ній багато, емоційно, не дуже добираючи висловлювання. Усе ж бо свідчило, що на призначеного працювати олігархом полковника скоїли справжній замах. Отже, існує загроза розкриття тривалої й дуже витратної операції зі створення принципово нового типу влади — влади біологічної! Звісно, загроза йде від недорікуватих українців, а також, найімовірніше, — від зловорожих американців. Знову кляті піндоси[22] лізуть до російських справ, заступаючи Федерації шлях до відновлення свого великодержавного статусу. Якщо їм зараз не дати по пазурах, то знищать останню надію на реставрацію імперії. Але! Замало нині сил у знекровленої корупцією, деморалізованої країни, аби ставати на прю зі справжньою наддержавою. Доведеться відігратися на Україні, бодай у дипломатичному та інформаційному аспектах. На нараді вирішили збурити чергову хвилю негативних емоцій щодо України в російських, а як вийде — то й у світових ЗМІ, звинувативши сусідню державу у нездатності гарантувати безпеку польотів. Під цей шум — вимагати допуску російських криміналістів до розслідування на місці, аби з’ясувати, хто направду організував катастрофу. Звісно, необхідно провести паралельне таємне розслідування на чужій тепер території. Засобів для цього не бракує — підкуп, шантаж, гра на ностальгії за імперським минулим у старшого покоління українських бюрократів, які готові поділитися потрібною інформацією зі спецслужбами «братньої сусідньої держави». Офіційне ж розслідування потрібне для того, щоб не лише принизити українців, а й отримати можливість відрядити до них якомога більше працівників спецслужб найрізноманітнішого профілю. Це буде серйозною форою у протистоянні з ЦРУ, яке в Україні вимушене діяти таємно, або принаймні не дуже відкрито.

Та вже на початку здійснення цей нібито бездоганний план дав збій. По-перше, Україна категорично відмовилася допускати на свою територію криміналістів із російських спецслужб, погодившись лише на участь у розслідуванні технічних фахівців-авіаторів. По-друге, українці несподівано виявили інтерес до того, наскільки законними були придбання Шахсуваровим підприємств на Дніпропетровщині. Та найгірше — вони під різними приводами наполегливо намагалися з’ясувати, з ким так квапився таємно зустрітися олігарх на їхній території. Самодержцю навіть довелося дзвонити українському гаранту, аби той трохи пригальмував цікавість своїх правоохоронців. Гарант пообіцяв втрутитися. Результатом став «витік» в Інтернеті інформації про бізнесову активність екс-полковника. Це лише ускладнило роботу для феесбешних нелегалів у Дніпропетровську — тепер особі Шахсуварова приділила трохи уваги і європейська та американська преса. Пригадали журналісти й давній зв"язок олігарха з Хазяїном та перекинули місточок до самого самодержця усеросійського. Словом, «хотіли як ліпше, а вийшло як завжди»[23].