Позначка на моніторі підтверджувала, що уся група телефонних сигналів, прив’язаних до яхти «Спас», так само тримається купи й не рухається — Томас із Василем наближалися до характерників. На мить увімкнувся Гусиків телефон, підтверджуючи, що й волоцюжки з ними.

Цереушник ще раз поглянув на екран. Було схоже, що усі власники телефонів залишили облавок «Спасу» — сигнали купно фіксувалися на набережній, біля споруди Кременчуцького річкового вокзалу. Мабуть, вийшли розім’ятися, — припустив Томас, повертаючись до своїх міркувань.

Оперативники та аналітики ЦРУ знову забезпечили його надійною інформацією: Бланк працює на широко відомого у підприємницьких колах світу мільярдера Владіміра Шахсуварова. А той, своєю чергою, є довіреною особою лідера російської нації — самодержця. Це дуже небезпечні суперники, але Томас уже підготував для них кілька сюрпризів.

На узбіччі з’явилися невеличкі будиночки правобережного Кременчуцького передмістя — Крукова. Водій мусив скинути швидкість, бо перед старим та аварійним мостом виник чималий затор. Цереушник обернувся до Василя:

— Ми зупинимося неподалік річкового вокзалу, там зараз зібралися усі характерники. Вам слід підійти до них та встановити контакт. Балакайте про будь-що, наприклад, про судноплавні характеристики їхньої яхти. Головне — мене цікавить молодий парубок, можливо, трохи дивакуватий на вигляд. Я здалеку їх фотографуватиму та слухатиму вашу розмову. Ви ж маєте примусити говорити їх якомога більше, а в ідеалі — і діяти — саме того парубка.

— Хочете зрозуміти, як він поводиться, і чи можна відрізнити його від звичайної людини, — здогадався секретар, — а можливо, і те, в який спосіб можна перебрати управління над ним… Чому б вам самому не увійти в контакт із характерниками?

— Боїтеся, Василю?

— Ну, Ви ж самі визнаєте їхні езотеричні здібності…

— Річ у тому, що від мене за версту тхне іноземцем. Ніяк не позбудуся цього клятого акценту.

— Можна подумати, що я виглядаю цілком по-місцевому…

— Ви справді виглядаєте трохи дивакувато, тому Ваше бажання поспілкуватися не викличе підозри… Погляньте, — Томас вказав на монітор, — таке враження, що вони вишикувалися у лінійку. Телефони розташувалися в ряд, на однаковій відстані одне від одного.

«Хаммер» нарешті перетнув міст і рушив за вказівками голосового навігатора до річкового вокзалу.

Владімір Шахсуваров народився десь у нечорноземній зоні. Він був єдиною дитиною у сім’ї колгоспного парторга та бухгалтерки. Родина, вважаючи себе «білою кісткою», трималася осібно від сільської громади. За це однокласники з першого класу ненавиділи, зневажали і, зрозуміло, нещадно били кволого Володю. Хоча вчився він добре, вчителі наважилися попросити парторга забрати сина зі школи після восьмого класу. Довелося хлопцю вступати до технікуму радянської торгівлі в одному з обласних центрів на Волзі. З директором того навчального закладу Шахсуваров-старший випив не один ящик коньяку на різних партійних конференціях, тому вступ, попри величезний конку рс, минувся без проблем. У технікумі Володя всерйоз зайнявся своїм фізичним гартом і почав показувати пристойні результати у забігах на середні дистанції та плаванні.

Закінчивши навчання, дипломований торгаш попрацював щось місяців зо три у гастрономі, а потому його забрали у прикордонні війська. Служив він у Західній Україні на радянсько-польському кордоні. Тоді хлопець і зауважив, наскільки разюче відрізняється побут та характер українського села від російського. Сам факт наявності таких відмінностей інтуїтивно не сподобався молодому прикордонникові. Із запитаннями про природу цієї різниці він у вільний від служби час чіплявся до замполіта застави. Ці настрої не лишилися непоміченими — одного дня його запросили до особливого відділу й двоє чоловіків з синіми смугами на погонах запропонували заповнити кілька детальних анкет та відповісти на безліч ще детальніших запитань.

За півроку до демобілізації сержантові Шахсуварову запропонували вступити до Вищої школи КДБ.

Закінчив її вже одруженим на дочці начальника їхнього факультету. Тесть, який зробив свою кар’єру на стеженні за дисидентськими настроями у середовищі вірних та священства Російської Православної Церкви, намагався й зятя прилаштувати на цю нескладну роботу. Але молодий лейтенант несподівано відмовився. Він попросив посприяти його призначенню до управління, яке наглядало за секретними дослідними інститутами. Тесть, віддавши належне такій далекоглядності, виконав прохання. Коли СРСР почав розвалюватися, Шахсуваров допоміг кільком адміністративним працівникам цих наукових установ переправити за кордон і там продати коштовні реагенти та матеріали — платину, паладій, осмій. Золото зі сріблом міняли на долари у рідній Росії. Так майбутній олігарх заробив свій первинний капітал.

Він звільнився зі служби. Завдяки грошам, власним і тестевим зв’язкам, обрався до Думи і, убезпечивши таким чином себе й бізнес, продовжив громадити статки. Коли розвиток самодержавної моделі влади під символом двоголового орла, позиченого у Візантії[20], сягнув тієї стадії, за якої олігархів уже почав призначати самодержець, Шахсуваров зумів потрапити до заповітного списку обраних. З часом його статус ще більше зміцнився. Та разом із посиленням впливу при дворі більшало і добре замаскованих ворогів. Позаочі його називали «лейб-олігархом».

Тим часом самодержець доручив мільярдерові організувати розробку технологій продовження життя та створення безвідмовних біологічних роботів. Тут стали у пригоді Фьодар Россомахін та Йосип Бланк.

Вісті з Дніпропетровська потішили Шахсуварова: нарешті отримали біоінформаційну речовину — своєрідний ключ до зупинки процесу старіння — та створили перший дієздатний зразок біоробота. Потім від Россомахіна й Бланка довго не було жодних звісток, а коли нарешті на категоричну вимогу вони надійшли, шокували та розлютили олігарха. Все було втрачено — і гомункул, і біоінформаційна речовина! Він тричі прокляв свою поквапливість — бо вже доповів «лідерові нації» про феноменальний успіх експерименту. Мусив це зробити, бо лідер мало не щодня питав про це. Відповідно, у ворогів Шахсуварова з’явився залізобетонний привід посіяти зерно сумнівів у самодержця щодо спроможності та компетентності полковника КДБ у запасі.

Необхідно було діяти. Олігарх вирішив негайно летіти до Дніпропетровська, не попереджуючи про це Йосипа. Приводу для поїздки вигадувати не довелося — Шахсуваров володів пакетами акцій кількох підприємств у Дніпропетровській області, серед яких був навіть «Водоканал». Ці вигідні придбання він здійснив з ласки колись усесильного Хазяїна.