— Не йде в мене з голови той «Хаммер», — говорив Іван. — Транихиїл, тобто Тед Россман, вистежив нас за допомогою програми, інстальованої в Олегові. Але, ті, хто був у «Хаммері», вочевидь, намагався завадити головорізам Бланка на нас напасти. Може, вони також стежать за нами?
— А чому ти не припускаєш, що це просто випадкові подорожні? — запитав Гордій. — Заїхали поглянути на Кам’яну могилу, а тут цілком недвозначна ситуація — група озброєних людей намагається напасти на беззахисних екскурсантів, от і допомогли, чим спромоглися — димовими шашками.
— Як версія — може бути, — погодився Іван, — але…
— Ні! — раптом рішуче хитнув головою Олег. — Тим, хто був у «Хаммері», щось було потрібно саме від нас…
— Звідки це тобі відомо?! — ошелешено запитав Іван. — Хто був у тому джипі?
— Не знаю, — було схоже на те, що Олег здивувався своїм словам не менше за інших, — просто якось спало на думку.
— Гаразд, — відказав Іван, — ходімо до твоєї каюти. Там я тобі допоможу зосередитися на відчуттях.
— І Кобзу захопіть! — підказав Мстислав.
— От молодець, без тебе не здогадалися б, — іронічно усміхнувся до сина старший характерник.
Олег знову немов спав із відкритими очима. Разом із мелодією Кобзи, перед ним плинули затуманені обличчя Людмили, Транихиїла, Йосипа, стіни лабораторії, де в нього підсадили Порадника, а тоді промайнула обшарпана незнайома кухня. У ній двоє: огрядний сивий чоловік в окулярах, — іноземець, — чомусь подумав парубок, а поряд вертлявий юнак у брудній футболці й довгих трусах. Біля одвірка, майже торкаючись головою його горішньої планки, стоїть чолов’яга непевного віку у чорній накидці. Іноземець витягує мобільний телефон. Ніби балакає, але слів не розібрати. Олегові здається, що він чує звук телефонного рингтону — якась проста і знайома танцювальна музика…
Мелодія Кобзи стихла й видиво розвіялося. Юнак підвівся на твердому ліжку у своїй каюті.
— Я бачив теж саме, що й ти, — сказав Іван, який сидів поряд. — І також не розібрав, що то воно за люди на кухні. Нікого з них я не знаю.
— Зараз, зараз, пригадаю… Чардаш! Це чардаш.
— До чого тут чардаш? — здивувався Іван.
— Десь тут на яхті є телефон, який подає сигнал виклику чардашем[19].
Іван на хвильку аж вкляк, а тоді награв кілька нот на Кобзі.
— Так, це він, — підтвердив Олег.
— Хм! — Іван визирнув до коридору — Нехай сюди негайно зайде Андрій. Наш кок родом із Берегова, — пояснив Олегові, — угорець по матері. Я не раз чув, як його телефон дзвонить чардашем. — Де твій телефон? — запитав у кока старший характерник, щойно той з’явився на порозі.
— Мабуть, у воду впав, коли ми… — тут молодий кухар на мить затнувся, — ну, намагалися Олега втихомирити, тоді, на палубі… Принаймні, після того я його не знаходив, довелося новий купувати.
Обидва характерники відчували, що Андрій говорить правду, нічого не приховуючи.