Не надто витончений план, але часу на деталі не було.

Але коли вона рушила до нього з заднього боку пікапа, вона зрозуміла, що це необов’язково.

Із дверей вийшла Ізабелла.

В яблучко.

Майя присіла за автомобілем. І що тепер? Зачекати, щоб Гектор поїхав, а тоді зробити свій хід? Якщо вона погрожуватиме Ізабеллі, поки Гектор тут, як він відреагує? Можна припустити, що це йому не сподобається. Він мав мобільний. Чоловік міг покликати на допомогу, чи закричати, чи… просто все зіпсувати.

Ні, Майї доведеться зачекати, доки він не піде.

Гектор сів до пікапа. Майя навприсядки перебігла ближче. Пістолет вона тримала подалі від очей. Сподівалася, що ніхто не побачить, як вона ховається там, але, якщо і побачать, це тільки викличе підозри, а не підтвердить їх. Вона сумнівалася, що хтось викличе поліцію, але втратити шанс вона не могла.

Ізабелла повернула ліворуч.

Стоп, чекай.

Майя подумала, що Ізабелла вийшла попрощатися з братом чи перемовитися з ним словом крізь вікно. Але все було не так.

Ізабелла сідала до пікапа, на пасажирське сидіння.

У Майї було два варіанти. Вона могла повернутися до свого авто й поїхати за ними. Вона б серйозно подумала про можливість переслідування пікапа, але боялася, що загубить їх, а відстежити пікап без телефона вона не могла.

Або ж…

Годі.

Вона поспішила до автомобіля, відчинила задні двері, прослизнула всередину, приклала пістолет до голови Гектора.

— Руки на кермо, — тоді махнула дулом у бік Ізабелли, повернула його до черепа Гектора й додала: — Ти теж, Ізабелло. Руки на приладовий щиток.

Обоє шоковано дивилися на неї.

— Негайно.

Вони повільно поклали руки за її наказом. Пам’ятаючи, як вона недооцінила Ізабеллу, коли вони востаннє стикались, Майя нахилилася вперед і схопила її сумочку. Зазирнула всередину.

Так, там був перцевий спрей разом із мобільним телефоном.