Тренер Філ підтягнув свої шорти.

— Це, — махнув він на футбольне поле, — моє поле бою. Я генерал, вони — мої солдати. Ви ж не посадите тупого піхотинця за штурвал F-16 чи якоїсь іншої машини, так?

Майя справді відчувала, як поволі закипає кров у венах.

— Давайте прояснимо, — сказала вона, примудряючись все-таки зберігати рівний тон. — Ви прирівнюєте футбольний матч до війн в Афганістані та Іраку?

— А ви не бачите нічого спільного?

Напруження, розслаблення, напруження, розслаблення, напруження, розслаблення. Дихай рівно.

— Це спорт, — мовив тренер Філ, знову вказавши на поле, — серйозний спорт, конкуренція, і — так, це дещо схоже на війну. Я не даю цим дівчаткам розніжуватися. Це вже не п’ятий клас із цукерками та веселками. Це вже шостий. Реальний світ. Ви мене розумієте?

— Правила ліги викладені на сайті…

Він схилився ще ближче, так, що козирок бейсболки торкнувся її голови.

— Мені начхати на те, що там у них на сайті. Маєте претензії — подайте офіційну скаргу футбольній раді.

— Де ви — президент.

Тренер Філ широко посміхнувся.

— Маю тренувати своїх дівчаток. Па-па.

Він тріпонув пальцями на прощання й повільно розвернувся назад до поля.

— Краще вам не повертатися до мене спиною, — сказала Майя.

— І що ви зробите?

Не варто було. Вона це знала. Треба було просто залишити все, як є. Не потрібно було ускладнювати ситуацію для Алекси.

Напружити, відпустити, напружити…

Проте, поки ці піднесені думки вирували в голові Майї, її руки думали інакше. Вона блискавично зігнулася, ухопила його за шорти і, відчайдушно сподіваючись, що він не з голозадих командос, стягнула їх аж до щиколоток.

За короткий відтинок часу сталося таке.