Олексій узяв ручку, нахилився над столом. Тоді Глущенко, нарешті, глухо промовив:

— Олексій… Альошо… Що ж ти? Рідну людину… Адже так чекали тебе…

В кулаці Олексія хруснула зламана ручка.

— Рідну?.. Контра ти! От я тобі покажу рідну!

— Ей-ей! — гукнув Величко. — Опам"ятайся!

Тремтячою рукою, ледве володіючи собою, Олексій поставив свій підпис і вискочив з кімнати…

А через два дні Величко прийшов до нього, пом"явся і сказав, дивлячись у куток на запилений штабель книг Воронька:

— Там у мене сестра твоя сидить, зайди… — і, помовчавши, додав, немов переборюючи ніяковість — Між іншим, спитай, може вона щось знає.

… Постаріла Катя. З"явилася в неї рихла, нездорова повнота, в очах днювали якась безпорадність, покірливість, навколо рота пролягли скорботні зморшки. Побачивши ці нещасні очі і зморшки біля рота, Олексій відчув одночасно і жаль до сестри, і полегшення. В глибині душі він побоювався, що життя з Глущенком не минуло безслідно для слабохарактерної, піддатливої Катерини, що і її, дочку червоного командира і більшовика, він зумів навернути в свою погану віру. Зацьковані очі сестри ясніше за слова говорили про те, яке в неї було життя з чоловіком: жила як живеться, плакала, підкорялася, не вдумуючись у те, що відбувається навколо неї. Були в ній якесь отупіння і втома, якась затурканість і сум. Навіть сиділа вона по-новому, принижено згорбившись, склавши на колінах великі, порепані руки, одягнута а зношену баб"ячу накидку.

Важко сказати, чого було більше в їх зустрічі — гіркоти чи радості.

Виплакавшись, Катя розповіла, що чотири місяці тому вперше одержала звістку від батька — він був у Сибіру, воював там з Колчаком, усе питав, де Олексій, тільки вона не відповіла: Глущенко не дозволив.

— Як же це так! Адресу хоча б пам"ятаєш?

— Забула, Альошенько! Паша лист порвав. Він же не любив батька!

Ну що з нею робити! Хай уже так: знає, що батько живий, — і то добре!

— Альошо, а ти що… чекіст?

— Чекіст.

Катя подивилася на нього з острахом, який в ній, дружині Глущенка, викликало це слово. Потім спитала:

— А що з ним буде, з Пашею?

— Про нього забудь, — відводячи очі, сказав Олексій.

Сестра заридала, Олексій обняв її.