— А вам не спадало на думку перевірити, чому в рояля такий поганий резонанс?
— Тобто як? — невдоволено перепитав директор. — Поганий резонанс, і годі! З роялями це буває. Облагородити його ми не можемо.
— Я подумав, — тільки не гнівайтесь, будь ласка, — що, коли б ви звеліли його розібрати?
— Навіщо це? — заперечив директор. — В цьому немає ніякого сенсу. Тут ніщо вже не допоможе. З цього браку доброго рояля вже не вийде.
— Але я був би вам дуже вдячний, коли б ви попросили настроювача розібрати рояль, — наполягав Клубічко. — Може, не весь. — Він постукав по планці під клавіатурою. — Попросіть хоча б зняти оцю планку.
Директор знизав плечима, проте покликав настроювача і звелів йому зняти планку. Настроювач «бережно взявся до роботи і раптом вигукнув:
— Панове!
— Що сталося? — затамувавши дух, спитав Клубічко. Настроювач показав на одне місце в клавіатурі.
— Ось тут планка слабша, на ній, мабуть, щось лежить. Якийсь сторонній предмет.
Клубічко видихнув:
— Знімайте всю планку, але обережно! Настроювач запитливо глянув на директора і, коли той невдоволено кивнув головою, зняв планку. Ту ж мить щось посипалось на педалі. — Коштовності! — вигукнув настроювач.
— Боже мій! — не втримався і директор.
А Клубічко нахилився і став задоволено збирати все, що випало. То були три браслети на перший погляд старовинної й майстерної роботи, золоті монети в довгастій коробці й ще щось у шовковистому папері. Клубічко розгорнув папір. Там лежало з десяток рубінів, смарагдів, топазів та один великий діамант.
— Схоже на те, — весело сказав Клубічко, — що це був ваш найдорожчий рояль.
— Очевидно, так, — погодився кисло директор. — А я не мав про це ніякісінького уявлення. Як це ви здогадалися?
— Завдяки вашим словам про його поганий резонанс. А ті, що виробляли ці роялі, працювали в умовах такої жорстокої конкуренції, що не могли дозволити собі продавати поганий товар. За цим поганим резонансом мало щось критися. Чи немає у вас клаптика паперу?І він старанно перемалював назву марки. Вона виглядала так:
Тим часом настроювач знову приладнав планку, директор сів до рояля і заграв прелюд.
— Ай справді,— закінчивши, сказав він, — тепер у рояля гарний резонанс.
Клубічко, звичайно, не думав, що здобич, виявлена в цьому «Орфеї», — то все багатство, приховане запопадливим Кодетом. Очевидно, він розтикав свої заощадження в кілька роялів. Але один уже був у Клубічка в руках! Це чогось варте! Спеціаліст оцінив лише браслети щось на тридцять п"ять тисяч, та ще діамант — на тринадцять і монети — на вісім… Клубічко добре пам"ятав, що розбиті на Віноградах роялі мали напис «Орфей» без будь-яких прикрас. Певно, Кодет заховав свої коштовності в роялях лише з такою емблемою, як на тому, що в консерваторії. Це звужувало поле розшуку. Він подзвонив Тикачеві й дізнався, що роялі, розбиті в Карлоннх Варах, також не мали прикрас на емблемі. Отже, і на Віноградах, і в Тикача до роялів підбиралися люди, які не знали таємниці емблеми.