— Як це? Адже повинні ви знати щось про людину, яку запідозрили в такому намірі?

— Авжеж, — знесилено відповів Віртер. — Але я не знаю, хто це. Я його бачив, говорив із ним, але не знаю його імені.

— Це той тип, з яким вас бачили біля Лісової каплички? — запитав Тикач.

Віртер здивувався, але кивнув головою.

— Чоловік, що стояв за вами в Яхимові на кордоні? У мене є його фото, і ми його знайдемо.

Цього йому не треба було казати. Очевидно, то був саме той чоловік, але Віртер перелякався і не підтвердив.

— Я й справді повинен зараз же йти звідси? — запитав він.

На відповідь Тикач розгорнув перед ним свій план.

— Бачте, ви не схотіли піти нам назустріч, та я все ж хотів би по змозі вам допомогти. Ви казали, що йдеться лише про кілька днів. Я подумав, чи немає у вас когось такого, в кого б ви могли надійно сховатись?

— Є одна знайома… дуже добра… Ми були… але це не має значення. Я написав їй, і вона запропонувала перебути в неї, поки все це мине. Але я можу зустрітися з нею тільки через кілька днів.

Тикач на хвилину задумався.

— Я вважав, що найбезпечніше місце для вас — в"язниця, але, здається, є ще одне.

Віртер глянув на нього з надією.

— Готель «Імперіал». Сезон закінчився, і там тепер майже ніхто не живе. Поселіться там. Можете подзвонити їм просто від нас. Я сам вас туди відвезу й дам детектива, що буде вас стерегти. Не виходьте й за поріг номера, їжу нехай вам приносять, А коли ваша знайома приїде, вас одвезуть куди треба.

Коли номер було замовлено, Віртер зворушливо подякував Тикачеві.

— Я знаю, що не заслужив цього, — сказав він. — Я ще більший негідник, ніж ви гадаєте, але, можливо, ще віддячу вам… — Він хвилину подумав. — Якби зі мною справді щось сталося… ви знаєте, що в мене в стіні є сейф?

Тикач кивнув головою.

— Знайдете в ньому надруковану готичним шрифтом куховарську книгу. В неї вкладено план. Карта на шовковому папері. Поцікавтеся місцем, яке позначене трьома крапками червоним чорнилом. — Він знову замовк, і видно було, що тривога його зростає.— А втім, не чекайте, поки зі мною щось станеться, заберіть це негайно, — несподівано сказав. — Але пообіцяйте, що нічого не починатимете, аж поки я не дозволю.

Тикач пообіцяв і вже збирався провести Віртера та свого улюбленого співробітника Овтрату до машини, як раптом подзвонив Кршікава і запитав, чи Віртера вже звільнено.

— Саме виїжджає до «Імперіалу», — сказав Тикач і, повісивши трубку, сердито вилаявся. Коли б це не було так абсурдно, він би подумав, що Петровіцький жде не діждеться, щоб Віртера нарешті вбили. Потім ще подзвонив Олександрі, сказав, що, мабуть, повернеться трохи пізніше, бо має заїхати до «Імперіалу» в службовій справі.