Після промови пролунав державний гімн Фінляндії, а далі я відповів на привітання короля такими словами:

У програмі наступного дня було відвідання вишуканої кінної лейб-гвардії, де служив мій прадід, поки його в званні майора перевели до полку, розквартированого в Туркуській губернії. Згадкою про це була маленька фотокартка, яку мені колись показали в альбомі. Увечері в Королівській опері давали святкову виставу, атмосфера на якій була щира й тепла.

Від привітань у буржуазній пресі віяло приязню, доброзичливістю й розумінням. Наша поява в колі народів північної Європи була так само приємною, як і природною. Особливе задоволення в мене викликало те, що привітання регенту Фінляндії в одній з газет містило в собі відверте визнання: «Швеція завдячує цьому чоловікові, якого насамперед треба вшанувати за те, що він відбив у Фінляндії навалу варварів зі сходу». Ці слова були особливо втішними — як приємна противага незгідним голосам лівих радикалів, які лунали дисонансом між загалом такими теплими відгуками.

Уночі проти 14 лютого, перед самим від’їздом до Копенгагена, в мене дуже піднялася температура, і лікар заборонив мені їхати. Мене навідав король. Він попросив не турбуватися і спокійно лишатися в палаці, доки я не одужаю. Подякувавши Його Величності за дружню турботу, я сказав, що вже вирішив перебратися на «Тармо». Так буде легше повернутися додому, якщо хвороба загостриться і затягнеться.

У ті два дні, коли я лежав хворий на кораблі, з Копенгагена знову й знову запитували про дату мого приїзду, адже все було для нього готове.

Попри те що я ще не повністю одужав, я вирішив поїхати до Копенгагена спеціальним потягом, наданим мені. Вранці 18 лютого мене зустрів на копенгагенському залізничному вокзалі король Крістіан X, з яким ми поїхали до палацу Амалієнборґ. Королівський екіпаж супроводжували пишний ескадрон гусарського полку і ватага хуліганів, які намагалися влучити в мене сніжками, — і це аж ніяк не означало вияву поваги. Король, із яким ми потрапили під сніжковий обстріл, зі сміхом пожалкував про такий прийом. Я відповів, що мав би більше причин для жалкування, якби ці демонстранти з такою силою виявляли до мене прихильність, але прикро мені, що своїм приїздом я спричинив цей неприємний для Його Величності епізод.

Коли я невдовзі навідався до Його Величності, він вручив мені чудовий орден Слона, на гарній стрічці якого (до речі, такій самій блакитній, як і стрічка ордена Серафимів) у місці перехрещення збоку є білий слоник, на якому сидить чорний чоловічок. Упродовж дня я відвідав королеву й королеву-вдову, а також вручив візитівки іншим членам королівського дому. Увечері відбувся бенкет у величезній рицарській залі палацу Амалієнборґ. Його Величність виголосив промову, в якій висловив сподівання, що Фінляндія долучиться до північноєвропейської співпраці. Відповідаючи на його промову своєю, я розповів, наскільки глибоко вкоренилася в моїй країні дружба до данського народу і які ми вдячні за те, що Данія простягнула руку допомоги в нещодавно пережиті нами важкі часи, коли в наші двері стукав голод. Фінляндський народ радо сприймає побажання співпраці, яке Його Величність мав ласку висловити.

Назавтра вранці король повів мене до замку Розенборґ, показав гарну будівлю і дивні самоцвіти корони, які там зберігалися. Вдень я мав відвідати славетний гусарський полк, але за порадою свого лікаря, на жаль, довелося відмовитися від цього візиту, який напевно потішив би моє старе серце кіннотника.

Під час перебування в Копенгагені норвезький міністр інформував мене про погрози, що їх з приводу мого очікуваного візиту до Християнії висловлювали ліворадикальні кола. Спершу в них ішлося про вуличні демонстрації, потім про відімкнення електричного освітлення в палаці й перекриття водогонів. Проте, як мені було сказано, Його Величність досі сподівався, що мій візит відбудеться. Було вжито належних заходів для забезпечення безперервності надходження світла й води, тому погрози не здавалися дуже страшними. Я твердо вирішив їхати до Християнії і зацікавлено чекав на цей візит. Можливо, мені ще й цікаво було побачити, як надумають виявити свій осуд радикальні елементи міста.

Однак виразне погіршення стану здоров’я змусило мене скоритися категоричній забороні лікаря їхати до Норвегії, і я звелів повідомити королю Гокону VII, що з глибоким жалем мушу перервати свою поїздку і найкоротшою дорогою повернутися додому.

Виправу з данської столиці і поїздку потягом до Стокгольма я здійснив у хворобливому стані. З центрального вокзалу Стокгольма я відразу ж поїхав у порт і ліг у ліжко на «Тармо», який відчалив і вирушив у напрямі батьківщини.

Хоча мене й розчарувало передчасне закінчення поїздки, підсумками її я був задоволений, і мені здавалося, що я зумів внести свою пайку в сприяння взаємодії, якої я так щиро прагнув.

Наступним кроком зовнішньополітичної програми стали нові вибори. 24 лютого парламент було розпущено, і на цьому урочистому заході я зачитав промову, яка з огляду на близьку передвиборну боротьбу стала моїм особистим зверненням до фінляндського народу:

Я зазначив також, що серйозну харчову кризу можна тепер вважати подоланою. Завдяки енергійним заходам уряду і допомозі дружніх держав з’явилася змога забезпечити наш народ, якому без перебільшення загрожував голод, збільшеними й достатніми харчовими пайками.

Перед майбутніми виборами я розумів невтішні перспективи. Те, що частина народу, яка нещодавно продемонструвала свою незрілість, повставши проти закону й уряду, матиме право голосувати, було ризикованою, але водночас шляхетною довірою й жестом примирення з уведеними в оману. Хто сьогодні пригадує собі цей переломний час фінляндської історії, той розуміє, що тоді існувала доконечна потреба в ім’я одностайності створити першу конкретну передумову для подолання прірви, яку породив заколот і поглибила війна.

У передвиборній боротьбі не бракувало гнітючих моментів, адже ліві сили вдалися до ницої агітації. Утім, виборча система, якої дотримувалися на попередніх парламентських виборах, залишалася чинною без жодних змін, і — на цьому варто особливо наголосити — партія, яка лише рік із чимось тому довела країну до краю загибелі, мала такі самі конституційні права, як і консервативні партії, прибічники яких із кривавими жертвами врятували країну від загибелі. Останні отримали додаткових 12 мандатів (120 проти колишніх 108), і це свідчило про втішне оздоровлення суспільства. Найбільшим сюрпризом стало чимале поліпшення результату Аграрної спілки (з 26 мандатів до 42), внаслідок чого вона стала другою за кількістю мандатів партією в парламенті. Особисто я багато чекав від парламентського внеску аграріїв, адже вони репрезентували фінського селянина зі здоровим консерватизмом. Проте майбутнє показало, що без далекоглядних лідерів Аграрна спілка стала непередбачуваним чинником у нашому політичному житті. Впродовж наступних 20 років її фракція взяла негативну позицію в багатьох життєво важливих для країни питаннях, надто в тих, що стосувалися потреб оборони.

На урочистому відкритті сесії парламенту 4 квітня 1919 року я в своїй промові зазначив курс, якого, на мою думку, треба було дотримуватися і в зовнішній, і у внутрішній політиці. На той час я бачив підстави з великим оптимізмом оцінювати наше політичне становище. Причиною дедалі більшої довіри до фінляндського народу навіть із боку держав, що перемогли у всесвітньому воєнному герці, було, безперечно, те, що ми серед неспокою та безладу в світі зберегли статус суверенної держави на засадах законного суспільного ладу, провадили самостійну національну політику і продемонстрували здатність підтримувати порядок у країні. Доказом довіри була готовність союзників запобігти нашому голоду й нестаткам. Ми ще більше могли оцінити по-справжньому дружні відносини з ними. Я заявив про свою впевненість, що формальне визнання своєї незалежності Англією та США фінляндський народ матиме, щойно остаточно доведе, що зробив своєю провідною зорею цілеспрямовану працю для збагачення країни. Умовою спокійного внутрішнього розвитку було поновлення зовнішньої торгівлі в тому обсязі, який дозволить відновити нормальне економічне становище. З цією метою за кордон уже поїхали повірники у торговельних справах. Досягнення зовнішньополітичних цілей передбачало тактовність і ефективну співпрацю між парламентом та урядом, шляхетною метою якої завжди мусили бути суверенітет і благо нашої Вітчизни.

Далі я торкнувся актуального питання нової конституції і висловив думку, що в теперішніх умовах лише конституція, що надасть урядові достатнє коло повноважень, може забезпечити збереження і спокійний розвиток держави. Я застеріг від експериментів і хибних цілей, які замість зосередити сили в країні на продуктивну працю, марнуватимуть їх на політичні чвари. Ще одним життєво важливим питанням була остаточна організація армії та її готовість до війни. Його розв’язанням мала стати спроможність Фінляндії наполегливо обороняти свої відповідальні й почесні позиції крайнього форпосту Заходу. При укладанні державного бюджету треба було брати до уваги незаможний прошарок населення, завершити земельну реформу і запровадити загальне обов’язкове навчання.