І, диво дивне, здавалося, що він справді розумів.

Тед віддав Боббі його «Кільце навколо Сонця».

— У цій книжці, — промовив він, — пан Сімак висловлює теорію, що існують і інші світи, схожі на наш. Не інші планети, а інші Землі, паралельні Землі, що оточують Сонце свого роду кільцем. Захоплива ідея.

— Ага, — погодився Боббі. Про паралельні світи він читав також в інших книжках та коміксах.

Тед Бротіґен дивився на Боббі задумливим, оцінним поглядом.

— Що? — спитав Боббі, раптом зніяковівши. Побачив щось зелене, як сказала б його мати.

На мить Боббі здалося, що Тед не відповість. Здавалося, він так глибоко поринув у думки, що перестав щось помічати. Тоді Тед стрепенувся і сів трохи пряміше.

— Та нічого, — заговорив він. — У мене тут з’явилася ідейка. Може, хочеш трохи підзаробити? Не те, щоб багато, але…

— Звичайно, чорт забирай! Ще б пак!

«Я ж хочу велик», — мало не додав Боббі, але стримався.

«Не плещи язиком без потреби», — було ще одне висловлювання його мами.

— Я можу робити майже все, що захочете!

Вигляд у Теда Бротіґена був стривожений і водночас захоплений. Так ніби прочинилися двері в його інше обличчя і Боббі побачив, що цей старий також був колись молодим, а може, навіть і з певною дозою зухвальства.

— Такі речі не варто говорити незнайомцям, — сказав Тед, — і хоча ми вже перейшли на «Боббі» й «Теда», а це — хороший початок, усе ж таки ми ще зовсім незнайомі.

— А хтось з отих Джонсонів казав що-небудь про незнайомців?

— Не пригадую нічого такого, але в Біблії є дещо на цю тему: «Бо приходько я в Тебе, мандрівник! Відверни гнів від мене — і я підкріплюся, перш ніж я відійду…»

Голос Теда на мить урвався. Веселість зникла з його обличчя і воно знову здалося старим. Та потім його голос зміцнів і Тед закінчив:

— «… перш ніж відійду, і не буде мене»[2]. Книга псалмів. От тільки не пам’ятаю, який.

— Та ні, не хвилюйтеся, я не збираюся нікого вбивати чи грабувати, просто дуже хочу заробити трохи грошей.

— Дай мені трохи часу, — сказав Тед. — Трохи часу подумати.