Жінка, яка сиділа на стільниці, не помітила, що колір волосся Джул змінився. Вона зім’яла упаковку від сандвіча та закурила сигарету.

Уміння фарбуватися Джул опанувала, дивлячись тьюторіали[14]. Протягом більшої частини минулого року вона накладала макіяж дівчинки з коледжу, як вона гадала: натуральний колір шкіри, рум’яна, ненафарбовані губи, туш для вій. Зараз вона витягла штучні вії, зелені тіні, чорний лайнер, основу під макіяж, пензлики для контурної корекції, олівець до брів, кораловий блиск для губ.

Це не було насправді конче необхідним. Їй не потрібна косметика, сукня чи взуття. Мабуть, перуки було б достатньо. Утім, перевтілення було гарною практикою — так вона про це думала. І їй подобалося ставати кимось іншим.

Коли Джул дофарбувала очі, жінка заговорила:

— Дівчино, ти працюєш?

Джул заради розваги відповіла з шотландським акцентом.

— Ні.

— Я маю на увазі, ти продаєш себе?

— Ні.

— Не роби цього. Це так сумно, дівчинко.

— Я не продаю себе.

— Це ганьба, ось про що говорю.

Джул мовчала. Вона підкреслила вилиці.

— Я працювала так, — вела далі жінка. Вона злізла зі стільниці і запхала свої побиті ноги у туфлі. — Більше ні сім’ї, ні грошей: так я починала, і зараз ситуація не змінилась. Але це не вихід, навіть якщо хлопці щедрі. Мусиш знати це.

Джул натягнула зелений кардиган і взяла сумочку.

— Не турбуйтеся про мене. Зі мною все гаразд, чесно.

Волочучи сумку позаду себе, Джул попрямувала до дверей, але у незнайомих туфлях вона злегка спотикалася.

— Ти в порядку? — запитала жінка.

— О, так.

— Іноді тяжко бути жінкою.