— Не знаю.

— Що мені сказати Флойду Тіббітсу, якщо він подзвонить?

Її знову накрило гнівом.

— Кажи йому, що сама схочеш, — вона спинилася. — Втім, ти завжди так робиш.

— Сюзен.

Вона пішла нагору, не озирнувшись.

Місіс Нортон залишилася де була, дивлячись крізь вікно на містечко й не бачачи його. Вона почула над головою кроки Сюзен, а потім стукіт розстановлюваного мольберта.

Вона підвелася і знову почала прасувати. Коли вирішила, що Сюзен уже мусить цілком зануритися в роботу (хоча не дозволила цій думці більшого, ніж мелькома спурхнути в куточку своєї свідомості), вона пішла до телефону в буфетній і подзвонила Мейбел Вертс. У ході розмови вона між іншим зауважила, що Сюзен казала, нібито в їхній громаді з’явився якийсь знаменитий письменник, і Мейбел фиркнула і сказала, та ну, ти, мабуть, маєш на увазі отого, котрий написав «Дочку Конвея», і місіс Нортон сказала так, і Мейбел сказала, що то ніяка не література, а просто книжка про секс та й годі. Місіс Нортон запитала, чи зупинився він у мотелі, чи…

Як виявилося, він живе у «Номерах Єви», єдиному в місті пансіоні. Місіс Нортон омило хвилею полегшення. Єва Міллер порядна вдова, яка не дозволить у себе ніяких фіґлів-міґлів. Її правила щодо жінок у номерах були короткими й чіткими. Якщо вона ваша мати або сестра, гаразд. Якщо ні, ви можете разом посидіти на кухні. Жодні апеляції щодо цих правил не приймалися.

Місіс Нортон повісила слухавку через п’ятнадцять хвилин після того, як майстерно замаскувала свою головну мету безтурботною балачкою.

Сюзен, думала вона, повертаючись до прасувальної дошки. Ох, Сюзен, я ж тільки бажаю тобі добра. Хіба ти цього не бачиш?

Вони поверталися з Портленда по 295-й, і було ще зовсім не пізно — лише трохи по одинадцятій. Після того як ця автотраса виходила за передмістя Портленда, гранична швидкість на ній становила 55 миль на годину, а кермував Бен добре. Фари «сітроена» справно прорізали темряву.

У кінотеатрі обоє тішилися, але обережно, як ото люди, що намацують кордони одне одного. Аж тут їй зринуло те запитання матері і вона промовила:

— Де ви зупинилися? Орендуєте якесь житло?

— Я знайшов собі кубельце на третьому поверсі в «Номерах Єви», на Залізничній вулиці.

— Але це жахливо! Там, нагорі, мабуть, градусів сто![43]

— Я люблю спеку, — сказав він. — Мені в ній добре працюється. Оголяюсь до пояса, вмикаю радіо і випиваю з галон пива. Так видаю на день десять сторінок першої версії тексту. Іще там також є кілька цікавих старих диваків. А коли насамкінець вийдеш на ґанок і вдихнеш вітерцю… божественно.

— І все ж таки, — з сумнівом мовила вона.

— Я думав орендувати Дім Марстена, — зауважив він мимохідь. — Навіть зайшов так далеко, щоб попитатись про це. Але його вже продано.

— Дім Марстена? — усміхнулась вона. — Ви, мабуть, переплутали назву.