— Твої припущення хибні, — відказала Сюзен із запалом і не цілком щиро. Але до Флойда вона помаленьку холонула вже протягом кількох тижнів.

— Я припускала, якщо ти півтора року зустрічаєшся з тим самим хлопцем, — продовжувала її мати м’яко і неухильно, — це мусить означати, що стосунки зайшли далі, ніж тримання за руки.

— Ми з Флойдом більше, ніж друзі, — погодилася Сюзен стримано. Хай вже сама щось додумує.

Між ними знялася відкладувана безмовна бесіда.

— Ти спала з Флойдом?

— Не твоє діло.

— Що в тебе з цим Беном Міерзом?

— Не твоє діло.

— Отак утіпаєшся в нього й накоїш якихось дурниць?

— Не твоє діло.

— Я ж люблю тебе, Сюзі. Ми з татом обоє тебе любимо.

А на це нема відповіді. А немає відповіді. А немає відповіді. От тому-то Нью-Йорк — чи деінде — є нагальною необхідністю. Зрештою, ти завжди наштовхуєшся на бари­кади їхньої любові, мов на стіни «м’якої палати» в психлікарні. Щирість їхньої любові робила подальшу розсудливу дискусію неможливою, а раніше говорене позбавляла сенсу.

— Гаразд, — лагідно промовила місіс Нортон.

Вона придушила сигарету на губі окуня і вкинула недопалок йому в черево.

— Я піду нагору, — сказала Сюзен.

— Звичайно. Я можу почитати цю книжку, коли ти закінчиш?

— Якщо хочеш.

— Мені хотілося б з ним познайомитись, — сказала мати.

Сюзен знизала плечима й розвела руками.

— Ти сьогодні ввечері пізно повернешся?