- Ну й бевзень, навіть інструмента не можеш утримати.  Нічого тобі не можна доручити, - сердився Адмірал, дряпаючи нігтями по плиті в надії найти за що зачепитися.

І тут зверху на них із дубиною в руках кинувся Професор. Бандити так були зайняті  саркофагом, що не помітили; як Професор, прийшовши до тями, вхопив дрюк, який слугував їм за мітку й кинувся на кривдників.

- Не смійте, не смійте зачіпати! Це вам не належить!- Професор замахнувся і лупнув одного із колишніх помічників, того що стояв ближче. Зуб, отримавши буханця по попереку, впав ниць. Адмірал встиг відскочити, він вихопив пістолета й вистрілив впритул. Професор, із занесеним кийком впав на відполіровану плиту.

- Тю, я б тебе тут поховав дурню бородатий, та два небіщика в одній труні, то вже забагато. – Він відіпхнув Професора вбік.

Тепер Адмірал вирішив сам справитися з непіддатливою кришкою. Він тер її, шептав, кричав, підстрибував, вибивав на ній чечітку, поки не втомився . Від безнадії, Адмірал розштовхав непритомного  Зуба.

- Чого розлігся, мало тобі Професор вклеїв! Я ж просив, затягти це бородате лайно до машини! – верескнув патрон, але враз змінив тон і розреготався. -  Він мало мені зачіску не зіпсував. Ги-ги-ги!

- Ти шо, його замочив? – вирячив припухлі повіки голомозий.

- Дивуєш ти мене, Зубе! Ти що не чув, він не хотів із нами ділитися? Тягни це до машини й принеси домкрата, може цю кляту каменюку підважимо.

Зуб вхопив за ноги закривавленого Професора й поволік на верх, а Адмірал всівся очікувати подільника на плиту гробниці, просто, на зображення ящірки в короні.

Підступний комар підлетів йому як раз до вуха й Адмірал, у намаганні його впіймати, завертівся на всі боки, зрушивши своїм м’яким місцем блискучу ящірку на плиті. І тут сталось диво – земля під Адміралом попливла в сторону. Кришка стала від’їжджати в бік, відкриваючи вміст поховання. Бандит аж скрикнув від радості. Зуб тільки-но виконав завдання й витріщився на патрона, як на циркового мага, тримаючи в руках тяжкий домкрат.

- Дивись, йолопе, як треба відкривати гробниці. Одне моє слово й кришка відкрилася. Бачиш, як треба працювати,  а не так як ти – дубина!

 Зуб завмер над ямою з відкритим ротом, бос тепер здавався йому втіленням святості.

Та вся його зачарованість зникла, коли в очі Зубові блиснули коштовності. Він стрибнув до шурфу й відіпхнув Адмірала, який уже схилився над кам’яною гробницею. Той ухопив нападника за ноги й повалив на землю. Зчинилась бійка. Зуб мав значні фізичні переваги над патроном і скоро той скоцюрблений упав у куток ями. Башибузук кинувся до розкритого саркофагу.

- Стій, відійди, застрелю! – Позаду Зуба клацнув запобіжник. Стрижений наголо бандит зразу ж обм’як, підняв руки й відійшов у бік. Адмірал, виплюнув разом із кров’ю зламаного зуба, підбіг і зло огрів напарника руків’ям пістолета.

- Ще раз таке витвориш, застрелю на місці! Дивися скільки тут коштовностей, на всіх хватить. Тепер ми багаті, Зубику. -  Вони стали здирати з мумії прикраси й пхати за пазуху, в кишені. Коли уже було нікуди брати, Зуб скинув із себе сорочку, зв’язав рукави і став пакувати все: монети, прикраси, персні, ланцюжки й золоті таблички з незрозумілим клинописом.

- А ось і той клятий камінець, задля якого Шеф готовий віддати нам оце всеньке золото.

 На золотій масці, що прикривала лице мумії, прямо посеред лоба, переливався всіма барвами й горів, як вранішня зоря, здоровенний, завбільшки з гусяче яйце - алмаз. Адмірал дістав із кармана спецівки долітце й виколупав дорогоцінний камінь.

- А-а-а, пече в пальці, зараза! Зубе, дай-но якусь ганчірку, чи торбину.

- Нічого тут немає, тільки сорочка Професора.

- То давай, телепню! Поглянь яке чудо, тут на кілька мільйонів. Але в руках втримати не можу, пече як жар. Здається, Шеф нас за дурнів має, не всю ціну за цей камінь дає. Візьми-но його, та приховай в «Джипі». Скажемо, що ніякого камінця тут не було. Неси до машини, чого вирячився! З іншими коштовностями я сам упораюсь. Тут, мабуть, усе не влізе в рюкзак. Та дивись, Зубе, без фокусів. -  А сам схопив рюкзак, висипав його вміст на дно ями, а всередину став скидати награбоване. Він безжально зривав прикраси, та ось його увагу привернула золота маска, що прикривала лице небіщика. Маска була із щирого золота, чистість проби була така, якої Адмірал ще в житті не бачив, хоча через його руки пройшло немало награбованого. Він ухопився обома руками й зірвав машкару. Те, що побачив грабіжник під маскою відібрало в нього мову. Він пополотнів і як навіжений став дертися на гору по насипу.