«Люди почали лютувати, — промовила Гарпер. — Коли ти бачив, що всі злі, чому не сказати? Ти міг пояснити, ніхто би не злий».

«Ти подумаєш, що я бовдур».

«А ти спробуй».

«Я гадки не мав, що всі шукають крадія. Дуже, дуже довго. Усі про це говорили, та ніхто не говорив про це зі мною. Робили оголошення в каплиці, які я почути ніяк не міг. Я іноді питав Майка, про що всі балакають, та він казав, що то пусте. Якось Еллі дуже розлютилася, і я запитав, що сталося, а вона відповіла, що якась сука краде з дівочого гуртожитку. Я такий дурень, що навіть не допетрав, що це про мене. Я подумав, що хтось іще цупить речі. Важливі речі. Ті, що дорогі людям. Я лише взяв лак для нігтів, те дурнувате горнятко та „Спам“. Усі терпіти той „Спам“ не могли».

Нік опустив очі.

«А ще я взяв медальйон Еллі, — тоді він підвів погляд, з викликом поглянувши вперед. — Та тільки тому, що він мав бути так само і моїм. Ми мусили ділитися ним. Але Еллі сказала, що медальйони для дівчаток, і постійно тримала його в себе, не дозволяла ані носити, ані навіть дивитися на нього».

«А як щодо „Портативної мами“?» — запитала Гарпер.

Нік опустив підборіддя до грудей і закліпав. З очей хлопця заструменіли сльози, крапаючи йому на ноги.

«Вибач».

«Не вибачайся, поясни, чому».

«Майк сказав, що саквояж досить великий, щоб запхати туди кота. Що з нього вийде гарна пастка, а по тому ми зможемо його тобі повернути. Я не збирався забирати з ним усі речі... спершу ні. Висипати все звідти і забрати лише саквояж. А тоді я згадав про свій „В’ю-Мастер“».

«Що?»

Малий розвернувся і клацнув золотою застібкою на саквояжі, понишпорив рукою всередині й витяг червоний пластиковий «В’ю-Мастер».

«Я пам’ятаю. Його мені Керол дала, — промовила Гарпер. — Для маляти».

Обличчя Ніка спохмурніло.

«Вона не мала права ним розпоряджатися. Він був мій. Одного дня тітка Керол сказала мені, що я вже надто дорослий для нього і віддала його тобі. Сказала, щоб я почав поводитися як дорослий хлопчик. Тому я й забрав усю торбу. Вкрав її. Хоч ти і мій друг. І це дуже поганий вчинок, — він протер очі однією рукою. М’язи на його обличчі тремтіли під натиском ледь стримуваних емоцій. — Потім я хотів його повернути. Справді хотів. Майкл зустрівся зі мною тут, у гробниці, і сказав, що ми не можемо ризикувати. Отець Сторі оголосив, що крадій «Портативної мами» муситиме назавжди полишити табір. Бо красти у вагітної жінки — то страшний гріх, лише другий після вбивства. Майк сказав, що мені навіть не вийде повернути його потайки, бо Бен Патчетт зніме мої відбитки. А Еллі сказала, що тому, хто поцупив медальйон, вона відрубає руки. Та навіть так — я думав, що можу розповісти Отцю Сторі про те, що накоїв. Я саме збирався. Щойно він повернеться з рятувальної місії з Пожежником. А тоді...»

На якусь секунду його руки спинилися, поки він кулачками розтирав очі. Та скоро пальці зарухалися знову.

«Майк сказав: може, мені й поталанило, що хтось вгатив Отця Сторі по голові. Бо він був майже певен, що Отець підозрював саме мене. Майк сказав, що перш ніж хтось розбив Отцю Сторі голову, він його попередив, що мусить серйозно поговорити зі мною про всі зниклі речі, і якщо я стану брехати, то він вишле нас із Еллі обох геть, назовсім. Майк казав, що Отець вижене нас двох, бо то був обов’язок Еллі стежити, щоб я слухався. І Отець Сторі чітко дав зрозуміти, що не дозволить, щоб у таборі думали, ніби він панькатиметься зі мною лише тому, що я його онук».

«Він брехав. Страшно брехав. Отець Сторі ніколи не кривдив тебе чи сестру. І ніколи б не дав комусь скривдити вас».

Гарпер бачила, що хлопчик не хоче підводити погляд, не хоче дивитися їй в очі — але таким було прокляття глухих, бо вони не могли відвести очей, якщо хотіли почути іншого. Він мусив стежити за її руками. Нік зморгнув сльози й провів рукою, витираючи ніс.