Він розпачливо похитав головою.
— Не знаю, чи озвуться вони знову. Можна лише сподіватися.
Доведений до відчаю, Марко втратив самоконтроль:
— Що за лайно! — скрикнув він. — Вам чудово відомо, що сталося! Це ви все це й затіяли. Ви знали, що мій бізнес не ладиться. Це ви підіслали до мене Дерека. Ви змусили його запропонувати мені викрадення — то була не моя ідея. Я ніколи цього не пропонував! Ви маніпулювали усім і всіма. Особливо мною. Дерек переконав мене попросити у вас грошей, і ви мені відмовили. Ви знали, в якому я безнадійному стані. Й одразу після цього, в найгірший момент, намалювався він і запропонував цей план. Це ви розіграли все як по нотах! Скажіть, це ви дали Дереку по голові?
Мати Анни нажахано зойкнула.
— Тому що, думаю, саме так усе й було, — продовжує тиснути Марко. — Це ви його вбили. Ви забрали Кору з хатини або ж найняли когось це зробити. Ви знаєте, де вона. І весь час знали. І ви не витратили жодного пенні. Тому що це ви стояли за аферою під час обміну. Ви найняли когось, хто прийшов без дитини й забрав гроші. Але хочете, щоб до в’язниці потрапив я. — Марко замовкає, щоб набрати повітря. — Може, вам узагалі байдуже, жива Кора чи мертва?
Річард переводить очі з Марко на Анну.
— Здається, твій чоловік з’їхав із котушок.
Розділ 34
— Покажіть нам записку, — вимагає Марко.
— Що?
Здається, Річарда вдалося на мить спантеличити.
— Записку від викрадачів, сучий сину, — каже Марко. — Покажіть її нам! Доведіть, що спілкуєтеся з ними.
— У мене є телефон. Я не зберіг записку, — незворушно каже Річард.
— Ну правда, що ви зробили із запискою? — не відступає Марко.
— Я її знищив.
— І навіщо б вам це робити? — питає Марко. Усім у кімнаті очевидно, що він не вірить в існування записки, у те, що вона взагалі надійшла.
— Тому що вона компрометувала тебе, — каже Річард. — Це з неї я дізнався про те, що по інший бік слухавки будеш ти.
Марко сміється, але то не веселий сміх. То страшний сміх недовіри, що межує із люттю.
— І ви хочете, щоб ми повірили, що ви знищили записку через те, що вона доводила мою провину? Хіба ви не збиралися запроторити мене до в’язниці й тримати подалі від вашої доньки? — питає Марко.