Марко вагався.

— Справи в бізнесі йдуть не так добре, як мені хотілося б.

Річард одразу ж насторожився.

— Наскільки все погано? — запитав він.

Ось що Марко ненавидів у своєму тестеві. Він обожнював принижувати. Він не дав Марко шанс зберегти обличчя. Не повівся благородно.

— Власне, дуже погано, — сказав Марко. — Я втратив кількох клієнтів. Дехто з них не заплатив. На даний момент у мене деякі проблеми з притоком готівки.

— Зрозуміло, — сказав Річард, потроху відпиваючи свій напій.

Запала довга тиша. Марко зрозумів, що він нічого не пропонуватиме. Він змусить Марко просити. Марко звів очі від келиха й подивився на суворе обличчя свого тестя.

— Чи не могли б ви дати мені ще одну позику, щоб я міг подолати цей складний період? — запитав він. — Ми оформимо це як справжню позику. Цього разу я візьму її під відсоток.

Марко взагалі не розглядав можливості, що його тесть може відмовити. Він не думав, що Річард наважиться, бо що тоді буде з його донькою? Найбільше він намагався уникнути цього плазування, цього моменту, коли вимушений просити допомоги, коли ставить себе у залежність від Річарда.

Річард поглянув на нього холодними очима.

— Ні, — відказав він.

Навіть і тоді Марко неправильно його зрозумів. Він думав, що Річард відмовляється від відсотків.

— Ні, справді, я хочу їх виплатити. Сотні тисяч буде достатньо.

Річард нахилився вперед у своєму кріслі, нависаючи величезною скелею над маленьким столиком між ними.

— Я сказав — ні.

Марко відчув, як кров приливає до обличчя й воно червоніє. Він нічого не зміг відповісти. Він не міг повірити, що Річард не жартує.

— Ми більше не дамо тобі грошей, Марко, — пояснив Річард. — І не позичимо теж. Розбирайся сам.

Він знову сперся на спинку свого зручного клубного стільця.

— Я одразу бачу, у що не варто вкладати гроші.