Запала незручна мовчанка. Я секунду вагався, не знаючи, що робити. Тоді вирішив керуватися інстинктами, перетнув невеликий простір між нами і обійняв її.

— Приємно бачити тебе, старий друже, — сказав я. — Дякую, що приїхала по мене.

Вона відповіла на обійми.

— Я теж рада тебе бачити, — сказала вона. І вона справді мала це на увазі.

Я відпустив її і відступив назад.

— Господи, Ейч, — сказав я, посміхаючись. — Я знав, що ти щось приховуєш. Але я ніколи не думав…

— Що? — сказала вона, трохи захищаючись. — Ніколи не думав що?

— Що відомий мисливець Ейч, найстрашніший і нещадніший боєць на арені у всій ОАЗі, насправді…

— Товста чорна дівка?

— Я збирався сказати «молода афроамериканка».

Її обличчя потемніло.

— У мене була причина не розказувати, знаєш.

— І я впевнений, що це вагома причина, — відповів я. — Але це дійсно не має значення.

— Не має?

— Звичайно, не має. Ти мій найкращий друг, Ейч. Мій єдиний друг, якщо чесно.

— Але я все одно хотіла б пояснити.

— Добре. Але це може почекати, поки ми сядемо на літак? — сказав я. — На нас чекає довга подорож. І я почуватимусь безпечніше, коли ми покинемо це місто.

— Ми вже їдемо, аміґо, — сказала вона, заводячи трейлер.

Керуючись вказівками Оґа, ми під’їхали до приватного ангара біля аеропорту Колумбуса, де на нас чекав маленький розкішний літак. Оґ організував місце для зберігання трейлера Ейч у сусідньому ангарі. Він був її домом протягом багатьох років, і я міг сказати, що вона нервувалася, залишаючи його позаду.

Наближаючись до літака, ми здивовано витріщились на нього. Я бачив літаки в небі раніше, звичайно, але ніколи не бачив зблизька. Літаки могли дозволити собі лише багаті люди. Цей Оґ може дозволити собі найняти для нас три літаки і оком не кліпнувши, а це було свідченням його шаленого багатства.