Жалібненько загуди,

Об моїй пригоді козацькій припом’яни;

Нехай отець і матуся

Мою пригоду козацькую знають,

Статки, маєтки збувають,

Великі скарби збирають,

Голову козацькую із тяжкої неволі визволяють!

Бо як стане Чорнеє море согравати,

То не знатиме, либонь, матір,

У которої каторги шукати:

Чи у пристані Козловської,

Чи у городі Царграді на базарі,

Будуть ушкалі турки-яничари набігати,

За Червонеє море у Арбатську землю

запродати, Будуть за них срібло, злото, не лічачи,

Сукна дорогі поставами, не міряючи,

За них брати.

Тоді далася бідному невольнику Тяжкая неволя добре знати:

Кайдани руки-ноги поз’їдала,

Сирая сириця до жовтої кості Тіло козацькеє проїдала».