— О! Он щось видніється, зовсім близько, — захвилювався оператор.

Клапан напружено завмер в очікуванні команди «Вогонь».

— А попередня зміна з поста повернулася? — в останній момент засумнівався старший.

— Щось їх ніде не видно.

— То телефонуйте!

— Лисий, ви де?

— Лежимо тут між берізками удвох із Тунгусом.

— Блін, два романтики! А хто зверху, соромлюся запитати?

— Та ні, не в тому значенні, ми просто залягли поряд. По нас стріляли!

— Та невже? А звідки?

— У такому тумані і не розбереш.

— Це ми крили, ви хоч цілі там?

— Та да.

— Якого лиха ви взагалі на нейтралку полізли? Якщо орієнтуєтесь в яку сторону йти — бігом додому.

— Ага, страшно!

— Все! Заспокоїлись. Більше ніхто не стрілятиме. Може освітлювальну ракету для вас запустити?

— Ні-ні! Ми краще в темряві, тихо й без шуму.

Не всім так щастить. Декого в подібних ситуаціях із першого пострілу свої ж і поклали.