— Через усиновлення.
— Ти прекрасно знаєш, що все це собаче лайно. Ти — мій брат. І я усвідомлюю, що зараз ти тут тільки заради мене.
— Взагалі-то, я сподівався, що мені перепаде сказати по рації «Вас зрозумів».
Деб чмихнула.
— Гаразд, будь дупою. Але тим не менш спасибі.
— Будь ласка.
Дебора взяла рацію:
— Доукс, чим він займається?
Після короткої паузи, сержант відповів:
— Схоже, говорить по мобільному.
Дебора дещо насупилась і поглянула на мене:
— Якщо він у бігах, то з ким він може теревенити по мобільному?
Я знизав плечима.
— Може організовує собі виїзд з країни. Або...
Я замовк. Думка була настільки дурною, що їй варто було автоматично покинути мою голову, проте замість цього вона почала стрибати по сірій речовині, розмахуючи червоним прапорцем.
— Що? — почала вимагати Дебра.
Я похитав головою.
— Ні, це неможливо. Якийсь ідіотизм. Просто одна дика думка, яка не хоче зникнути.
— Ну добре. Наскільки дика?
— А що, якщо... Я ж кажу, дурість.