Проте саме ця картина виявилась повним безладом. Я виявив бризки на стельовому вентиляторі, які опинилися там, напевно, з мачете, яким убивця змахував між двома ударами. І оскільки вентилятор був увімкнутим, краплі крові опинилися у всіх кутках кімнати.
Це був клопіткий день для Декстера. Я намагався красиво завершити абзац звіту, аби донести що все відбулося, як ми любимо казати, в «пориві пристрасті», коли задзвонив телефон.
— Привіт, Декс. — промовив голос, який звучав таким розслабленим, навіть сонним, що мені не відразу вдалося зрозуміти, що то була Дебра.
— Що ж. Чутки про твою смерть виявились дутими.
Вона засміялася, і знову ж таки, голос був таким м"яким і зовсім не схожим на її звичайне безкомпромісне пирхання.
— Еге, — сказала вона. — Я жива. Але Кайл тримав мене дуже зайнятою.
— Нагадай йому про трудове законодавство, сестричко. Навіть сержанти мають відпочивати.
— Мм, не знаю, щодо цього, — вимовила вона. — Я відчуваю себе добре і без цього. — і вона видала горловий, двохскладовий смішок, який став такою ж дивиною як і те, що Деб попросила б мене показати їй найкращий метод вилучання у живої людини кісток.
Я спробував згадати, коли востаннє чув від Деб, що вона відчуває себе доволі добре і при цьому звучала так, що цьому можна було справді повірити. На думку нічого не спало.
— Ти звучиш дуже несхоже на себе, Дебра. Що ж це на тебе найшло?
На цей раз сміх пролунав довше, але так само радісно.
— Нічого такого, — сказала вона і знову засміялася. — У будь-якому разі, щось сталося?
— О, абсолютно нічого, — сказав я з безневинністю, що прямо квітнула на моєму язику. — Моя єдина сестра пропала на цілі дні і ночі, не сказавши ні слова, а потім вона з"явилася і почала звучати неначе вискочила із Сержантів Степфордів10. Тому, проявляючи природну цікавість, я просто хотів би знати, що в біса відбувається, ось і все.
— Ох чорт. Я вельми зворушена. Це майже як мати справжнього людського брата.
— Давай сподіватися, що далі ніж
— Як ти дивишся на те, аби зібратися разом на ланч?
— Я вже відчуваю себе зголоднілим, — сказав я. — «Релампаго»?
— Мм, ні. А якщо в «Азул»?
У виборі ресторану було стільки ж сенсу, скільки і в усій її поведінці цього ранку — тобто взагалі ніякого. Дебора, якщо можна так висловитися, була серед їдців «синім комірцем», а «Азул» був закладом, де приймали їжу члени королівської сім"ї Саудівської Аравії, коли опинялися в нашому місті. Схоже, її перетворення на прибульця тепер було повністю завершеним.
— Що за питання, Деб, Азул. Я лише піду продам свою машину, щоб заплатити за їжу і ми з тобою там зустрінемось.