Доукс прохрипів і обм"як, а по кімнаті поширився запах горілого м"яса. Якщо сержанту дуже пощастить, то він деякий час зможе побути без свідомості.
А до мене, на щастя, почала повертатися свідомість. У міру того як організм очищався від хімікатів доктора, в моєму затуманеному мозку з"являлося більше просвітів.
О, пам"ять! Хіба це не прекрасна річ? Навіть коли ми перебуваємо у найгіршому становищі, наша пам"ять продовжує зігрівати нас. Ось я, наприклад, будучи абсолютно безпорадним і здатним лише спостерігати за жахами, що відбуваються із сержантом Доуксом, зберіг свої спогади. І зараз же я пригадав слова Чатскі, сказані ним після того, як я його врятував. «Коли Данко привіз мене сюди, він сказав «Сім», додавши:
Але я тільки що своїми вухами чув, як доктор Данко сказав: «Спробуй здогадатися», а потім: «Дев"ять букв». Завершилося це поміткою на паперу, який доктор прикріпив до столу.
Як і зараз, поряд із кожною жертвою ми знаходили шматок паперу; кожного разу на ньому було одне єдине слово, а літери були перекресленими однією лінією. «HONOR-Честь». «LOYALTY-Відданість». Данко із властивою йому іронією нагадував своїм колишнім товаришам про моральні цінності, якими вони знехтували, здаючи його в лапи кубинців. А нещасний Бердет, якого ми знайшли в каркасі будинку, на думку доктора Данко, навіть не заслуговував розумових зусиль. Поруч із ним на шматку паперу було накреслено коротке слово «POGUE». І його руки, ноги і голова були швидко відрізаними і відділеними від тіла. P-O-G-U-E. Рука, нога, нога, рука, голова.
Невже це дійсно можливо? Я знав, що мій Темний Мандрівник мав почуття гумору, але його гумор був набагато більш чорним у порівнянні із гумором доктора Данко. Гумор Данко виявився пустотливим, ексцентричним і навіть дурнуватим.
Про це свідчив і номерний знак машини: «Обираю життя». Та й все інше, що я зміг дізнатися про поведінку доктора.
Все це виглядало таким малоймовірними, але тим не менше...
Доктор Данко грав у свою невеличку гру, коли відрізав і розчленовував. Швидше за все у нього були партнери по іграх, як в кубинській в"язниці, так і на острові Пен. З часом йому стало здаватися, ніби це найкращий спосіб здійснити свою екстравагантну відплату. Бо все це виглядало так, ніби він просто грався: тоді із Чатскі, зараз із Доуксом, з іншими. Абсурдно, але іншого логічного пояснення у мене не було.
Доктор Данко грав у «Шибеника».
— Тож, — промовив він, звертаючись до мене. — досягає успіху ваш друг?
— Думаю, ви його злегка препарували. — відповів я.
Він схилив голову набік, дивлячись на мене крізь лінзи немигаючим поглядом і облизуючи губи.
— Браво! — вигукнув доктор і поплескав мене по руці. — Мені здається, ви по-справжньому не вірите в те, що це трапиться з вами. Ймовірно, цифра десять зуміє переконати вас.
— Чи є там буква «E»? — запитав я, і він відсахнувся, точно його ніздрі торкнувся запаху моїх шкарпеток, які я дуже давно не прав.
— Що ж, — сказав доктор, все ще не мигаючи; інколи його куточок роту смикався, ніби він хотів посміхнутися. — Так, є навіть дві букви «E». Але ви спробували здогадатися без черги, тому... — Доктор ледь помітно знизав плечима.
— Можете зарахувати це сержанту Доуксу як його помилку. — люб"язно запропонував я.
Він кивнув.
— Бачу, ви його недолюблюєте, — посміхнувся він і спохмурнів. — Але навіть так, ви повинні були би більше боятися.
— Боятися чого?