— Мені потрібно дізнатися ваше ім"я. Без нього ми не зможемо гарно повеселитися.
Я уявив, як лежу прив"язаний до столу, а він звертається до мене по імені, і ця картинка мене не дуже розвеселила.
— Рамплестілскін. — відповів я.
Доктор подивився на мене — за товстими лінзами його очі здавалися величезними — потім запустив руку в задню кишеню моїх штанів і витягнув гаманець. Відкривши його, він витягнув на світло моє водійське посвідчення.
— О. Так ви і є ТИМ Декстером. Вітаю з заручинами, — він кинув гаманець поруч зі мною і поплескав мене по щоці. — Дивіться і вчіться, бо скоро всі ці речі відбудуться і з вами.
— Як мило з вашого боку.
Данко нахмурився.
— Насправді вам слід було б відчувати більший страх. Чому ви не боїтеся? — він пожував нижню губу. — Цікаво. Наступного разу дозування доведеться збільшити. — він випрямився і кудись відійшов.
Я лежав у темному кутку поряд із відром для сміття і віником та спостерігав, як доктор возився в кухні. Він змайстрував собі чашку розчинної кубинської кави, наваливши туди гірку цукру. Потім він повернувся в центр кімнати і почав вивчати стіл, задумливо попиваючи солодкий напій.
— Нахма, — сказала благальним тоном річ на столі, що колись була сержантом Доуксом. — Нахана. Нахма.
Звісно, язик сержанта був відрізаний, що, напевно, відповідало тому символізму, що саме Доукс настукав на доктора.
— Так, розумію, — усміхнувся доктор. — Але ти поки не вгадав жодної букви.
Він майже посміхнувся, коли говорив це, хоча його обличчя не було створеним для прояву будь-яких почуттів, що виходили б за межі стриманого інтересу. Але цього вистачило, щоб Доукс почав щось безупинно бурмотіти і битися в спробі звільнитися від пут. Однак й у нього нічого не виходило. У всякому разі, доктора це не турбувало. Він відійшов від столу, попиваючи каву і фальшиво наспівуючи якусь мелодію Тіто Пуенте. Поки Доукс бився на столі, я побачив, що його права стопа була відрізаною, так само як кисті рук і язик. Чатскі сказав, що всю нижню частину його лівої ноги ампутували відразу. Цього разу доктор, схоже, задумав продовжити задоволення. Цікаво, з чого він почне і чим продовжить, коли настане моя черга?
Мій мозок мало-помалу очищався від туману. Скільки часу я пробув без свідомості? Однак це, як мені здавалося, не було тією темою, яку можна було обговорити з доктором Данко.
— Що ж, Альберт, — попиваючи каву, вимовив доктор в тоні дружньої бесіди. — Спробуй здогадатися.
— Нахана! На!
— Боюся, ти помилився. Хоча, можливо, якби в тебе був язик, то ти потрапив би в точку. У будь-якому випадку... — він нахилився над столом і олівцем зробив крихітну позначку на аркуші паперу. — Це дуже довге слово. Дев"ять букв. Проте і з помилок можна витягти щось корисне, правда?
Данко поклав на стіл олівець, взяв кісткову пилку і відпиляв Доуксу ступню трохи вище щиколотки, абсолютно не звертаючи уваги на конвульсії, якими билася жертва, намагаючись врятуватися. Данко зробив це дуже швидко і акуратно, поклавши ступню біля голови Доукса, коли він проходив по проході до таці із інструментами і вибрав щось схоже на великий паяльник. Доктор провів головкою паяльника по свіжій рані, пролунало шипіння, і з неї піднявся струмінь пари. Данко зумів припекти пошкодження з мінімальною втратою крові.
— Ось так. — промовив він.